175/5248/15-ц Про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди - 14.06.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Проектний та проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Проектний та проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" (далі - ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика") про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовував тим, що він працював у ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" з серпня 2001 року на посаді інженера ІІІ категорії, з 2008 року - начальником відділу № 7. 29 січня 2015 року ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням, яка була прийнята та підписана відповідачем. Наступного дня ним було подано заяву про надання щорічної відпустки з 02 лютого по 13 лютого 2015 року, однак заява не була розглянута.

В лютому 2015 року він отримав заробітну плату за січень 2015 року. Наказ про його звільнення за власним бажанням, незважаючи на неодноразові звернення, відповідач не видав, трудову книжку не повернув.

В подальшому під час розгляду даної справи в суді ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" наказом від 01 березня 2016 року № 25-к звільнив позивача за прогули за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, ОСОБА_6 просив змінити формулювання причини його звільнення шляхом зобов'язання ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" звільнити його із займаної посади 13 лютого 2015 року на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, видати наказ про звільнення згідно з його заявою від 29 січня 2015 року із записом у трудовій книжці про дату та підставу звільнення, видати йому трудову книжку.

Також позивач просив стягнути з ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" на його користь середній заробіток за затримку видачі трудової книжки та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 рокуу задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2016 року доповнено описову частину рішення від 29 березня 2016 року мотивами щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 працював у ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" з серпня 2001 року на посаді інженера ІІІ категорії, з 2008 року - начальником відділу № 7. 29 січня 2015 року позивач надав керівнику підприємства заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням. Заява завізована директором підприємства. За допомогою поштового зв'язку ОСОБА_6 подав заяву про надання частини відпустки з 02 лютого 2015 року по 13 лютого 2015 року.

Починаючи з лютого 2015 року по березень 2016 року позивач на роботу не виходив, так як вважав, що має бути звільненим з займаної посади за його заявою від 29 січня 2015 року. Згідно актів про відсутність позивача на робочому місці починаючи з лютого 2015 року по березень 2016 року, ОСОБА_6 на своєму робочому місці не з'являвся.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення, суди виходили із того, що заява ОСОБА_6 про надання йому відпустки з 02 лютого 2015 року по 13 лютого 2015 року надійшла на підприємство 03 лютого 2015 року, була зареєстрована, але узгодження керівника із вказівкою видати відповідний наказ про відпустку позивача заява не містить. Таким чином, позивач без поважних причин у період з лютого 2015 року по березень 2016 року не був присутнім на своєму робочому місці, тому адміністрація обґрунтовано видала 01 березня 2016 року наказ № 25-к про його звільнення за прогули без поважних причин. Копію наказу позивач отримати відмовився.

Із такими висновками погоджується колегія суддів.

За ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

На підставі ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про відпустки", за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Заяву про надання невикористаної відпустки з наступним звільненням ОСОБА_6 відправив роботодавцеві 02 лютого 2015 року рекомендованим листом із повідомленням про вручення, вона отримана підприємством 03 лютого 2015 року.

Разом з тим, результатом надання відпустки на підставі ч. 1 ст. 3 Закону України "Про відпустки", що підтверджував би правомірність використання працівником такої відпустки, є відповідний наказ (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, про що свідчить як системний аналіз Глави V "Час відпочинку" КЗпП України (322-08) , так і типова форма № П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки", затверджена наказом Державного комітету статистики України "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" від 05 грудня 2008 року № 489 (v0489202-08) .

Згідно роз'яснень, викладених у п. 24 Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Враховуючи відсутність наказу ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" про надання ОСОБА_6 відпустки з 02 лютого 2015 року по 13 лютого 2015 року та враховуючи самовільне використання позивачем відпустки в цей період, що свідчить про вчинення ним прогулу у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовної вимоги про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_6 із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Видану 16 березня 2016 року після звільнення трудову книжку ОСОБА_6 отримати відмовився, а тому висновки судів про відсутність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за затримку видачу трудової книжки ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та фактичних обставинах справи.

З огляду на необґрунтованість позову про зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди немає.

Доводи касаційної скарги на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської областівід 29 березня 2016 року, додаткове рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року залишити без змін.