Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Головне управління Держземагентства у м. Києві про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року,

У червні 2014 року заступник Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації11 березня 2010 року; витребувати у ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,0959 га, кадастровий номер НОМЕР_2 що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та повернути вказану земельну ділянку у власність територіальної громади м. Києва - Київській міській раді.

Позов мотивовано тим, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 631/2700 затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0959 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 отримав земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 у приватну власність відповідно до державного акта на право власності серії НОМЕР_1, який видано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року у справі № 2-а-16710/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2012 року у справі № К/999114310/12, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 631/2700 "Про передачу земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1".

На думку прокурора, встановлена судом незаконність рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 631/2700 свідчить про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_6 незаконно. Визнання державного акта на земельну ділянку недійсним має наслідком повернення отриманої земельної ділянки її законному власнику - територіальній громаді.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 8 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року, у задоволенні позову заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 8 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено нове, яким задоволено позов. Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0959 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_6 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 11 березня 2010 року. Витребувано у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0959 га, нормативно-грошовою оцінкою 437000 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та повернуто зазначену земельну ділянку у власність територіальної громади м. Києва-Київській міській раді.

Представник ОСОБА_7, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2700 вирішено передати громадянину ОСОБА_6, за умови виконання пункту 4 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,0959 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1, за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На підставі рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2701 ОСОБА_6 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 11 березня 2010 року за № 07-7-05264.

24 липня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О., зареєстрований у реєстрі за № 1719.

Право власності ОСОБА_7 на вказану вище земельну ділянку зареєстровано 23 лютого 2011 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 7-7-06063, що підтверджується відповідною відміткою, що міститься на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2012 року, постановлених у справі за адміністративним позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2700 "Про передачу земельної ділянки громадянину ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1".

Частиною 1 статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно зі ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

При цьому вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку є похідною й залежить від законності рішення органу, на підставі якого його видано. Разом з тим таке рішення за своєю правовою природою є правочином, що випливає з ч. 3 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

Аналогічний висновок міститься й у постановіВерховного Суду України від 24 квітня 2013 року № 6-14цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний акт, виданий з порушенням вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України, а тому підлягає визнанню недійсним, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у вказаній постанові.

Крім того, відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 338 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Зазначаючи про те, що вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника територіальної громади м. Києва, відбулось поза волею останнього, позивач на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України просив суд витребувати вказану ділянку у ОСОБА_7

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2011 року, яке набрало законної сили, встановлено ту обставину, що при прийнятті рішення від 29 жовтня 2009 року № 631/2700 "Про передачу земельної ділянки громадянину ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1", Київською міською радою порушено вимоги ст. 10 Закону України "Про планування і забудову території", ст.ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ст.ст. 20, 118 Земельного кодексу України.

Тобто, факт того, що рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року 631/2700, яке було підставою для видачі ОСОБА_6 державного акту про право власності за спірну земельну ділянку є незаконним, є преюдиційним при вирішенні даної справи.

За таких обставин, державний акт від 11 березня 2010 року, виданий Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації про право власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку, є недійсним.

Правильними є висновки суду про те, що оскільки рішення Київської міської ради визнано протиправним з моменту його прийняття та скасовано у зв'язку з порушеннями, допущеними під час його прийняття, підстави вважати, що волевиявлення власника земельної ділянки були належним, відсутні.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_7 з її наступним поверненням у власність територіальної громади м. Києва.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення й зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.