461/11601/15-ц Про звернення стягнення на предмет застави - 10.05.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року,

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 08 липня 2011 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 86 071 грн. 15 коп. на придбання автомобіля марки Daewoo Nexia, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір застави, предметом якого є вказаний вище автомобіль. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 08 червня 2015 року складає 72 023 грн. 46 коп. та яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив.

Враховуючи викладене, ПАТ "Ідея Банк" просило в рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет застави шляхом його продажу ПАТ "Ідея Банк" будь-якій третій особі покупцю від імені власника.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року позов ПАТ "Ідея Банк" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "Ідея Банк" за кредитним договором від 08 липня 2011 року у загальній сумі 72 023 грн. 46 коп., з яких: 53 699 грн. 03 коп. - основна заборгованість; 3 839 грн. 28 коп. - прострочена заборгованість; 6 753 грн. 54 коп. - прострочені проценти; 1 069 грн. 65 коп. - строкові проценти; 6 661 грн. 96 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки Daewoo Nexia, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 Визначено порядок звернення стягнення на заставне майно шляхом продажу предмету застави з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Ідея Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Ідея Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконав умови кредитного договору, у результаті чого утворилася заборгованість, яку він, незважаючи на вимоги, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет застави. Визначаючи спосіб реалізації заставного майна, суд послався на те, що в судовому порядку проводиться звернення стягнення лише шляхом продажу предмета застави з прилюдних торгів, а положення ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" застосовуються виключно до позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ "Ідея Банк" обрало неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки звернення стягнення на предмет застави шляхом надання йому права продажу заставного майна від імені власника, ОСОБА_3, віднесено умовами договору застави до позасудового способу звернення стягнення, а для судового порядку такого способу не встановлено. При цьому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 08 липня 2011 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 86 071 грн. 15 коп.

На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір застави, предметом якого є автомобіль марки Daewoo Nexia, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3

Пред'являючи позов, ПАТ "Ідея Банк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 08 червня 2015 року складає 72 023 грн. 46 коп. та яку ОСОБА_3, незважаючи на вимоги, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 березня 2013 року № 6-10цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Апеляційний суд на наведене уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив та не спростував посилань позивача на те, що надання заставодержателю права продажу предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу із іншою особою - покупцем ґрунтується на вимогах ст. ст. 26, 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та не суперечить умовам договору застави.

Крім того, апеляційний суд порушив вимоги ч. 2 ст. 303 ЦПК України та відмовивши у позові в повному обсязі, не звернувши уваги на те, що ОСОБА_3, до якого позов був пред'явлений, рішення суду не оскаржив, а доводи апеляційної скарги ПАТ "Ідея Банк" не містили мотивів на відмову в позові. При цьому апеляційний суд не навів підстав, передбачених ч. 3 ст. 303 ЦПК України, для виходу за межі апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ