Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 22 травня 2004 року по 06 березня 2014 року він перебував із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 За час шлюбу, 01 червня 2006 року, вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на неї, ОСОБА_4, а також речі побутового вжитку.

Посилаючись на те, що після розлучення вони добровільно поділити зазначене майно не можуть, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на Ѕ частину зазначеної квартири та поділити рухоме майно подружжя згідно переліку у позовній заяві.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_3 зі спільного майна подружжя: холодильник АRDО, спальний гарнітур (двоспальне ліжко, матрац, комод, тумба), перфоратор, шліфувальну машину, шуруповерт, DVD "меридіан", пилосос LG, тумбу для ванної кімнати. Виділено ОСОБА_4 зі спільного майна подружжя: газовий двоконтурний котел "Ferroli", кондиціонер СН, телевізор великий, телевізор маленький West, м'які меблі (диван та 2 крісла) Panda, меблі кухонні (кухонний м'який куточок, стіл, 4 стільця), пральну машину Whirlpool, комп'ютер, швейну машину Zinger. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий судовий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із засад рівності часток та того, що спірне майно було придбано сторонами за час шлюбу.

Проте повністю з таким висновком судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 22 травня 2004 року по 06 березня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За час шлюбу, 01 червня 2006 року, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1. Крім того, за час шлюбу були придбані речі побутового вжитку, які зазначені у позові.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, проте вони добровільно поділити це майно не можуть.

ОСОБА_4, заперечуючи проти позову, зазначала про те, що частина грошових коштів, за які придбано спірну квартиру, належали їй на праві особистої приватної власності.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-2641цс15, від 7 вересня 2016 року № 6-801цс16 та від 12 жовтня 2016 року № 6-846цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

У п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, зокрема, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Наведеного суди не врахували та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України взагалі не з'ясували джерела придбання спірної квартири, не перевірили посилань відповідача на те, що спірна квартира була придбана у тому числі й за її особисті кошти. Тобто висновки судів є передчасними й ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, оскільки сам по собі факт придбання майна за час шлюбу не свідчить про автоматичне набуття права спільної сумісної власності подружжя, якщо інша із сторін у справі спростовує цю презумпцію.

Крім того, суди у порушення вимог СК України (2947-14) , роз'яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) не вказали вартість спірного майна, на яку вартість виділено майна кожному з подружжя та чи є підстави для вирішення питання щодо компенсації.

Отже, суди у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.