Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального закладу "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" Дніпропетровської обласної ради", третя особа - Дніпропетровська обласна профспілкова організація працівників споживчої кооперації, про визнання неправомірним розірвання договору, зняття з обліку, зобов'язання поновити на обліку та забезпечити надання послуг медичного характеру, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є учасником війни, більше 20 років знаходився на обліку і одержував медичні послуги у комунальному закладі "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" Дніпропетровської обласної ради" (далі - КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії") на підставі відповідного господарського договору, який кожного року укладався між КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" та Дніпропетровською обласною профспілковою організацією працівників споживчої кооперації, членом якої він був весь час у період роботи в Облспоживспілці. З 01 серпня 2015 року договір на медичне обслуговування з Дніпропетровською обласною профспілковою організацією працівників споживчої кооперації у односторонньому порядку за ініціативою відповідача було розірвано, у зв'язку з чим позивач був знятий з медичного обліку та медичне обслуговування його припинено.

Вважав, що такими діями відповідача порушено його конституційне право на медичне обслуговування, тому просив визнати неправомірним розірвання з 01 серпня 2015 року з ініціативи КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії" договору між КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії" та Дніпропетровською обласною профспілковою організацією працівників споживчої кооперації, який був дійсним на 2015 рік, на медичне обслуговування третіх осіб без їх згоди; визнати неправомірним зняття ОСОБА_3 з 01 серпня 2015 року з обліку у КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії" і відмову у наданні йому медичних послуг; зобов'язати комунальний заклад поновити його на обліку у КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії" та забезпечити надання йому послуг медичного характеру у обсязі, який надавався до 01 серпня 2015 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 21 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 01 січня 2011 року між КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" (виконавець) та Дніпропетровською обласною профспілкової організацією працівників споживчої кооперації (замовник) укладений договір № 3 на виконання робіт з надання додаткової медичної допомоги на госпрозрахунковій основі, згідно з п. 1 якого замовник доручає, а виконавець здійснює у повному обсязі діагностичну і лікувальну допомогу працівникам замовника у кількості 7 осіб згідно із наданими списками (а. с. 74).

Відповідно до умов вказаного пункту до договору доданий список працівників Облспоживспілки для медичного обслуговування в діагностичному центрі, до якого також включений і позивач (а. с. 77, 79).

Відповідач 08 червня 2015 року повідомив третю особу - Дніпропетровську обласну профспілкову організацію працівників споживчої кооперації, про те, що КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" припиняє виконання робіт з надання додаткової медичної допомоги на госпрозрахунковій основі, у зв'язку з чим направив додаткову угоду до договору від 01 січня 2011 року про розірвання цього договору (а. с. 76).

Додатковою угодою від 01 липня 2015 року № 1 до договору від 01 січня 2011 року № 3 відповідач та третя особа розірвали договір на виконання робіт з надання додаткової медичної допомоги на госпрозрахунковій основі від 01 січня 2011 року (а. с. 75).

Також судом установлено та підтверджується картою диспансеризації ОСОБА_3 (а. с. 25-29), що позивач в останнє звернувся за наданням медичної допомоги 21-23 липня 2015 року та така допомога (консультативно-діагностичного характеру) йому була надана амбулаторно із забезпеченням проходження аналізів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що станом на час розірвання договору від 01 січня 2011 року, тобто на 01 серпня 2015 року, позивач за отриманням додаткової медичної допомоги на підставі договору від 01 січня 2015 року не звертався; оспорюваним господарським договором позивачу надавалися додаткові медичні послуги, він не позбавлений можливості отримати медичну допомогу в загальному порядку, гарантовану державою згідно зі ст. 49 Конституції України та Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (2801-12) , та приймаючи до уваги порядок розірвання договору, встановлений п. 6.2 договору від 01 січня 2011 року, дійшов висновку, що при розірванні цього договору порушень вимог ст. 636 ЦК України допущено не було, оскільки договором передбачена можливість розірвання договору без згоди третіх осіб, на користь яких укладений договір, та станом на день розірвання договору позивачу надання послуг здійснено згідно із його зверненням.

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником війни та працював у Дніпропетровській обласній спілці споживчих товариств з 17 квітня 1975 року до 20 лютого 2009 року; був звільнений з роботи у зв'язку з виходом на пенсію.

Із наявної в матеріалах справи копії історії хвороби з відміткою "1992 рік" вбачається, що тривалий час ОСОБА_3 знаходився на обліку і одержував медичні послуги у КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії". Медичні послуги надавалися на підставі відповідного господарського договору, який кожного року укладався між КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" та Дніпропетровською обласною профспілковою організацією працівників споживчої кооперації, членом якої він був весь час у період рроботи в Облспоживспілці.

Разом із тим, в позовній заяві ОСОБА_3 зазначав, що наприкінці 1999 року знаходився на лікуванні у відділенні реанімації Центру з діагнозом "обширний інфаркт міокарду", після чого неодноразово проходив там же реабілітацію.

Позивач був прикріплений та знаходився на обліку на час звільнення в 2009 році.

Відповідно до п. 8 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни надається пільга у вигляді користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи.

Аналіз наведеної норми Закону свідчить про те, що право на користування медичним закладом (поліклініка, госпіталь) пільговиком (учасником війни) є безумовним та пов'язується лише з фактом прикріплення до медичної установи за попереднім (останнім при виході на пенсію) місцем роботи. При цьому підстава прикріплення до такого медичного закладу, як то господарський договір, адміністративний акт тощо та рівень надання медичної допомоги (первинна, вторинна чи третинна) не має правового значення для здійснення учасником війни визначеного цим Законом права користування медичним закладом за місцем прикріплення.

Суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень позивача в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та висновків про відсутність порушень прав позивача та, відповідно, підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання неправомірним зняття з обліку та зобов'язання поновити на обліку у КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії", дійшов передчасно.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в указаній частині підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом із тим, судові рішення в частині вимог про визнання неправомірним розірвання з 01 серпня 2015 року з ініціативи КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії" договору між КЗ "Дніпропетровський обласний клінічний Центр кардіології і кардіохірургії" та Дніпропетровською обласною профспілковою організацією працівників споживчої кооперації є законними і обґрунтованими. Висновки судів про те, що розірвання договору є правом сторін такого договору та не потребує згоди третіх осіб узгоджуються з встановленими обставинами та нормами матеріального права, що застосовані до правовідносин, підстав для скасування судових рішень в цій частині колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2016 року в частині вирішення вимог про визнання неправомірним зняття ОСОБА_3 з 01 серпня 2015 року з обліку у комунальному закладі "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" Дніпропетровської обласної ради" і відмову у наданні йому медичних послуг; зобов'язання поновити на обліку у комунальному закладі "Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії" Дніпропетровської обласної ради" та забезпечення надання послуг медичного характеру скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.