Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 у справі № 820/2512/13-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013, задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.03.2013 № 0000421720.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 дотримання вимог податкового законодавства з питання взаємовідносин з ТОВ "Універсал - Сервіс" у травні 2011 року, ПП "Баварія - Ф" у жовтні - грудні 2011 року, ТОВ "Металург - 2010" у січні 2012 року, ТОВ "Спецагроресурс" у червні - вересні 2012 року, ТОВ "Федельта" у жовтні 2012 року складений акт від 25.02.2013 № 691/1720/1720/НОМЕР_1, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п.5 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 з ТОВ "Універсалсервіс", ПП "Баварія Ф", ТОВ "Металург- 2010", ТОВ "Спецагроресурс", ТОВ "Федельта";

- відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України. Дані податкового кредиту, відображені ФОП ОСОБА_1 у деклараціях з податку на додану вартість за травень 2011 р. - не є дійсними на суму ПДВ 25842,0 грн., за листопад 2011 року - не є дійсними на суму ПДВ 10600,0 грн., за грудень 2011 р. - не є дійсними на суму ПДВ 4744,0 грн., за січень 2012 р. - не є дійсними на суму ПДВ 5740,0 грн., за червень 2012 р. - не є дійсними на суму ПДВ 75278,0 грн., за липень 2012 р. - не є дійсними на суму ПДВ 62517,0 грн., за серпень 2012 р. - не є дійсними на суму ПДВ 65375,0 грн., за вересень 2012 р. - не є дійсними на суму ПДВ 92284,0 грн., за жовтень 2012 р. - не є дійсними на суму ПДВ 74048,0 грн. Встановлено порушення ст. 198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму ПДВ 416428,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Універсалсервіс", ПП "Баварія Ф", ТОВ "Металург- 2010", ТОВ "Спецагроресурс", ТОВ "Федельта" у періоди, що перевірялись.

На підставі вказаних висновків акту перевірки від 25.02.2013 № 691/1720/1720/НОМЕР_1 контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000421720 від 18.03.2013 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 624642,0 грн. (в тому числі за основним платежем - 416428,0 грн., штрафні санкції - 208214,0 грн.)

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Металург - 2010" за договором № 1/01-12 від 05.01.2012, предметом якого є купівля планки дерев'яної 20*50*560 мм, з ПП "Баварія-Ф" за договором постачання № 2/09-11 від 01.09.2011, предметом якого є купівля планки дерев'яної 20*50*560 мм, з ТОВ "Спецагроресурс" за договорами поставки № 2/06-12 від 26.06.2012, предметом якого є купівля планки дерев'яної 20*50*560 мм та про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1/06-12 від 01.06.2012, з ТОВ "Універсалсервіс" за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1/04-11 від 01.04.2011, з ТОВ "Федельта" за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1/10-12 від 01.10.2012, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та податковими накладними, банківськими виписками, актами приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагентів товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з ними договорів, також встановили, що придбаний у контрагентів товар в подальшому реалізований ВАТ "Грета", з яким у позивача 01.09.2011 укладений довготриваючий договір поставки № 45.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок спірних контрагентів, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки ТОВ "Металург-2010" у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. По-друге, чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.