Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства юстиції України, Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 у справі № 813/6010/15(876/853/16) за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Міністерства юстиції України, Івано-Франківської митниці ДФС про поновлення на роботі, виплату заробітної плати на час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ДФС України та Міністерства юстиції України, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив скасувати висновок звіту про результати проведення перевірки щодо виконання норм Закону України "Про очищення влади" (1682-18) в частині, що відноситься до нього; зобов'язати вилучити його з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано згаданий Закон; визнати протиправним та скасувати наказ від 26.10.2015 року за № 3409-о; поновити на посаді; виплатити середній заробіток.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 за № 3409-о "Про звільнення ОСОБА_1". Позивача поновлено на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС з 27.10.2015. Стягнуто з Івано-Франківської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 19653 грн. 90 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків і зборів. Зобов'язано Міністерство юстиції України вилучити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (1682-18) . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Постанова в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 8222 грн. 55 коп., за виключенням податків і зборів, та поновлення на посаді ОСОБА_1 звернута до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство юстиції України та Державна фіскальна служба України подали касаційні скарги, в яких просять їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважають, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників Державної фіскальної служби України та Міністерства юстиції України, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.10.2015 за результатами перевірки Міністерством юстиції України було складено звіт Державною фіскальною службою України щодо виконання норм Закону України "Про очищення влади" (1682-18) .

Згідно додатку до даного звіту "Перелік посадових осіб територіальних органів ДФС України до яких не було застосовано заборону передбачену ч. 3 ст. 1 Закону", до заступника начальника Сумської митниці ДФС ОСОБА_1 не було застосовано положення ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII, з наступними змінами та доповненнями.

За наслідками вказаної перевірки, Голові ДФС Насірову Р.М. дано вказівку забезпечити виконання згаданого Закону в частині прийняття відповідних рішень щодо посадових осіб ДФС, до яких застосовуються заборони, визначені цим Законом (витяг з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015).

26.10.2015 наказом ДФС України за № 3409-о позивача звільнено з посади заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (1682-18) .

Підставою прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 стали п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, Закон України "Про очищення влади" (1682-18) , звіт про результати проведеної перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України "Про очищення влади" (1682-18) від 21.10.2015, п.6 витягу з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015. Причиною звільнення було те, що позивач не звільнився з посади яку займав у період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р., незважаючи на те, що його посада міститься в переліку посад, до яких застосовуються заборони і підлягав звільненню в силу приписів Закону України "Про очищення влади" (1682-18) .

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно до записів трудової книжки позивач перебував на посаді начальника Ягодинської митниці з червня 2008 року по вересень 2014 року. Досліджуючи трудову діяльність суди встановили, що фактично в період з 15.02.2010 р. по 22.02.2014 позивач не виконував свої посадові обов'язки з різних поважних причин. Так, згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 у справі № 2а-1343/12/1370, яка набрала законної сили, позивач у період з 15.02.2010 по день його звільнення, - 06.10.2010 (запис у трудовій книжці), - знаходився у стані тимчасової непрацездатності. У період з 07.10.2010 по 22.08.2013 (день ознайомлення з наказом про поновлення) - перебував у вимушеному прогулі у зв'язку з незаконним звільненням.

Згідно наказу Державної митної служби України від 12.06.2013 за № 1018-к Головою комісії з реорганізації Державної митної служби України поновлено позивача на посаді начальника Ягодинської митниці, яка реорганізовувалась у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" від 20 березня 2013 року за № 229 (229-2013-п) . Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, 19.08.2013 до згаданого реєстру внесено запис про припинення Ягодинської митниці.

Отже, 10.09.2014, як свідчить запис у трудовій книжці, позивача звільнено з начальника Ягодинської митниці у порядку переведення до Ягодинської митниці Міндоходів.

Таким чином, позивач у період з 15.02.2010 по 22.02.2014 був тимчасово непрацездатним (15.02.-06.10.2010), перебував у вимушеному прогулі (07.10.2010 - 22.08.2013), обіймав посаду начальника Ягодинської митниці, діяльність якої припинено 19.08.2013 (22.08.2013 - 22.02.2014).

Окрім того, у Звіті зазначено, що позивач обіймав посаду заступника начальника Сумської митниці ДФС, хоча фактично на даній посаді позивач ніколи не перебував.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не приймав рішення, та не вчиняв дій, бездіяльності в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, оскільки через об'єктивні обставини не виконував жодних посадових повноважень, а тому його звільнення суперечить меті очищення влади та порушує принцип індивідуальної відповідальності, закріплений у Законі України "Про очищення влади" (1682-18) .

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України "Про очищення влади" (1682-18) .

У відповідності до положень ч. 3 ст. 1 згаданого Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п.8 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 4 частини 2 цієї ж статті передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про очищення влади" задекларовано мету очищення влади, яка полягає у недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Стаття 5 Закону України "Про очищення влади" встановлює чітку процедуру перевірки та встановлює уповноважений орган для забезпечення такої перевірки (ч. 1); перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; план проведення перевірок (ч.2); на кого саме покладається організація проведення перевірки. (ч.4); відомості які підлягають перевірці (ч.5); черговість проведення перевірки (ч.6); обов'язки та дії керівника на якого покладається організація проведення перевірки (ч.7); початок проведення перевірки та оприлюднення інформації про перевірку (ч.8 та 9 Закону).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у даних спірних правовідносинах організація перевірки щодо позивача, в силу вимог Закону України "Про очищення влади" (1682-18) , покладалась на Голову Державної фіскальної служби України, а не на робочу групу Міністерства юстиції.

Дійсно Кабінетом Міністрів України доручалось Міністерству юстиції створити спільну робочу групу з представників Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України для проведення перевірки виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України "Про очищення влади" (1682-18) , що цією робочою групою і було зроблено.

Проте, як вірно відзначили суди першої та апеляційної інстанцій, перевірка за дорученням Кабінету Міністрів України не є аналогічною тій перевірці, яка у відповідності до ст. 5 Закону України "Про очищення влади" проводилась відносно позивача, внаслідок чого правильним є їх висновок про те, що посилання відповідачів на звіт спільної робочої групи Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України "Про проведення перевірки виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України "Про очищення влади" (1682-18) є безпідставним.

Наявність протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 116 (116-2015-п) , яким доручено голові ДФС забезпечити виконання Закону України "Про очищення влади" (1682-18) в частині прийняття відповідних рішень щодо посадових осіб Державної фіскальної служби, до яких застосовуються заборони, визначені Законом, не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку дотримуватись при цьому порядку, визначеного Законом України "Про очищення влади" (1682-18) . Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону має здійснюватись відповідно до встановленого статтею 5 Закону порядку, на що позивач надав згоду, у визначений законом термін, зазначивши при цьому про відсутність заборон визначених ч. 3 ст. 1 Закону.

Оскільки, в силу вимог Закону України "Про очищення влади" (1682-18) підставою для звільнення позивача може бути лише висновок Державної фіскальної служби України, при цьому відповідачами не було надано доказів вчинення позивачем будь-яких дій, тим більше протиправних, прийняття рішень чи допущення бездіяльності, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, відтак суди дійшли правильного висновку про те, що спірний наказ за № 3409-о від 26.10.2015 не може вважатись правомірним, а позивач підлягає поновленню.

З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне погодитись з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання Міністерства юстиції України вилучити позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (1682-18) .

Враховуючи правильно встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з їх висновками, не спростованими доводами касаційних скарг, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .