Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.01.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 у справі № П/811/3751/14 за позовом Дочірнього підприємства "Управління виробничо-технологічної комплектації Кіровоградської обласної аграрної господарської асоціації шляхо-будівельних підприємств "Кіровоградоблагрошляхбуд" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Кіровоградська обласна аграрна господарська асоціація шляхо-будівельних підприємств "Кіровоградоблагрошляхбуд" звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області форми "Р" від 14.04.2014 № 0005931703 про нарахування позивачеві 25770,00 гривень податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6442,50 гривень, форми "Р" від 20.06.2014 № 0000472205 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 193576,00 грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції в сумі 96788 грн., форми "В4" від 20.06.2014 № 0000492205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 244224,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 15919,00 грн., форми "Р" від 20.06.2014 № 0000482205, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21429,00 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.01.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015, задоволено позов Дочірнього підприємства "Управління виробничо-технологічної комплектації Кіровоградської обласної аграрної господарської асоціації шляхо-будівельних підприємств "Кіровоградоблагрошляхбуд".

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Приватним підприємством "Гарант Лідер" за липень 2009 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтопромпостач" за липень, серпень та жовтень 2011 року, з Приватним підприємством "Фірма Сапфір" за вересень 2011 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Алікон" за лютий 2012 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Біанс" за вересень 2012 року.

За наслідками перевірки складно акт № 35/11-23-22-05/05418247 від 06.06.2014, на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення :

форми "Р" від 14.04.2014 № 0005931703 про нарахування позивачеві 25770,00 гривень податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6442,50 гривень;

форми "Р" від 20.06.2014 № 0000472205 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 193576,00 грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції в сумі 96788 грн.;

форми "В4" від 20.06.2014 № 0000492205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 244224,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 15919,00 грн.;

форми "Р" від 20.06.2014 № 0000482205, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21429,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з Приватним підприємством "Гарант Лідер", Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтопромпостач", Приватним підприємством "Фірма Сапфір", Товариством з обмеженою відповідальністю "Алікон", Товариством з обмеженою відповідальністю "Біанс" при виконанні договорів купівлі-продажу нафтопродуктів (бітуму), підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з контрагентами договорів, також встановили, що придбаний у контрагента товар в подальшому використаний ним у власній господарській діяльності, а саме: для приготування асфальтобетону.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок спірних контрагентів, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.01.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.