Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Штелик С.П., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шпитковська Сабіна Валеріївна, ОСОБА_8, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 - на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що у її власності перебувала земельна ділянка площею 0,10 га, розташована по АДРЕСА_1, житловий будинок літ. "Б" загальною площею 60,5 кв. м, житловий будинок літ. "І", гараж літ. "Ї" та споруди 1, 2 загальною площею 744,9 кв. м на вказаній земельній ділянці, автомобіль Infiniti FХ35, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

01 червня 2010 року між нею та ОСОБА_8 був укладений договір позики на суму 126 500 доларів США (гривневий еквівалент 1 001 880 грн), строком на 3 місяці до 01 вересня 2010 року без нарахування процентів. На забезпечення виконання зобов'язань за позикою було укладено договір іпотеки, в яку вона передалу земельну ділянку по АДРЕСА_1 та розташоване на ній домоволодіння. 07 вересня 2010 року були внесені зміни та доповнення до договору позики та договору іпотеки, якими збільшено суму позики до 162 400 доларів США (гривневий еквівалент 1 284 584 грн) та продовжено строк повернення коштів до 01 січня 2011 року. У період із 01 липня 2010 року по 09 квітня 2012 року вона виплатила ОСОБА_8 суму в розмірі 52 500 доларів США. З метою забезпечення зобов'язань перед ОСОБА_8, 15 травня 2012 року вона видала на його ім'я довіреність на право керування та розпорядження автомобілем Infiniti FХ35, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, та передала йому цей автомобіль. Оскільки станом на серпень 2012 року вона свої зобов'язання перед ОСОБА_8 виконала не у повному обсязі, вони домовились, що вонапродасть будівлю та розрахується з ним за позикою, також вони домовилися, що вона сплатить на 50 тис. доларів США більше за затримку повернення позики.

Разом з тим, ОСОБА_8 нарахував проценти на суму боргу та запропонував укласти фіктивний договір позики з його цивільною дружиною - ОСОБА_5; 17 серпня 2012 року написав заяву про повний розрахунок з ним за договором позики та нотаріусом було посвідчено договір позики між нею та ОСОБА_5, за умовами якого визначено, що позикодавець при укладенні цього договору передала у власність позичальнику строком до 01 лютого 2013 року грошові кошти у розмірі 2 412 980 грн, що еквівалентно 302 тис.доларів США, договір є безпроцентним. На забезпечення виконання зобов'язань за позикою було укладено договір іпотеки, в яку вона передалаземельну ділянку по АДРЕСА_1 та розташоване на ній домоволодіння. Проте за договором позики від 17 серпня 2012 року передачі грошей не відбулося, вказаний договір носив формальний характер та фактично продовжували тривати відносини розрахунку за договором позики, укладеним з ОСОБА_8

Крімтого, після укладення формального договору позики з ОСОБА_5, вона продовжувала сплачувати кошти ОСОБА_8, що підтверджується відповідною розпискою від 22 березня 2014 року. Підтвердженням фіктивності договору позики від 17 серпня 2012 року є також той факт, що у ОСОБА_5 були відсутні доходи у розмірі, достатньому для надання позики у розмірі 2 412 980 грн, та жодної розписки про отримання коштів від ОСОБА_5 вона не писала.

За договорами купівлі-продажу від 30 січня 2015 року будівлі та земельна ділянка по АДРЕСА_1 (після звернення стягнення на предмет іпотеки) відчужені на користь ОСОБА_6

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір позики, укладений 17 серпня 2012 року між нею та ОСОБА_5; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 17 серпня 2012 року між нею та ОСОБА_5; витребувати земельну ділянку та домоволодіння по АДРЕСА_1 у ОСОБА_6 та визнати за нею право власності на вказане майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами ст. 212 ЦПК України кожен окремо та у сукупності, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії сторін оспорюваного правочину щодо укладення договору іпотеки на забезпечення виконання зобов'язань за позикою, на підставі якого у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором позики від 17 серпня 2012 року ОСОБА_5 звернула стягнення на предмет іпотеки; повернення ОСОБА_4 коштів за розписками від 22 березня 2014 року та від 08 січня 2014 року (розписка ОСОБА_5 про отримання грошових коштів від ОСОБА_4) свідчать про те, що сторони договору позики від 17 серпня 2012 року мали на меті досягнення правових наслідків, обумовлених ним, а тому такий правочин не є фіктивним.

Суди вирішили справу із правильним застосуванням положень ст. 234 ЦК України та дотриманням вимог процесуального закону. Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, на правильність вирішення справи судами не впливають.

Згідно ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.