Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 у справі № 808/8941/15 за позовом Приватного підприємства "Наукове промислово-комерційне об'єднання "ТАТА" до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, задоволено позов Приватного підприємства "Наукове промислово-комерційне об'єднання "ТАТА", визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 06.08.2015 № 0000952203.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин за період з 01.03.2015 по 30.04.2015, за результатами якої складено акт №1925/08-27-2203/19264196 від 28.07.2015, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем пп.14.1.36, пп.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 310323,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "МВК Трейд". При цьому, контролюючий орган посилається на обставини господарської діяльності контрагентів ТОВ "МВК Трейд" у перевіряємий період - ТОВ "Ліка Інвест", ТОВ "Фактум". Також вказує, що придбаний позивачем товар відвантажувався в м. Дніпропетровськ, в той час як ТОВ "МВК Трейд" зареєстроване в м. Києві. Крім того, посилається на недоліки в оформленні товарно-транспортної накладної: нечітко зазначена адреса місцезнаходження пункту навантаження товару.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2015 №0000952203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 465484,50 грн., в т.ч. за основним платежем - 310323,00 грн. та 155161,50 грн. - штрафні санкції.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "МВК Трейд" при виконанні договору поставки № 1 від 01.03.2015, предметом якого було придбання позивачем товару (арматура, чавун, плити перекриття, бій шамоту, бій вугілля, УСМ, бій графіту, карбід кремнію, графіт ГЛ, графіт ГЛС, бій магнезиту, цегла ША-6, тощо), підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками на оплату товару, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями по рахункам 281 та 631 за березень-квітень 2015 року.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладеного з ним договору, також встановили, що придбаний у контрагента товар безпосередньо використовувався в господарській діяльності позивача, а саме: арматура 8 мм, арматура 10 мм, арматура 12 мм, плити перекриття використані на будівництві промислового майданчика; бій шамоту, бій вугілля, УСМ, бій графіту, карбід кремнію, графіт ГЛ, графіт ГЛС, бій магнезиту купуються як для продажу в тому ж вигляді, як придбані, так і для переробки з метою подальшої реалізації; цегла ША-6 придбається для подальшого продажу. Придбаний для продажу на експорт чавун знаходиться на складі, розглядаються різні варіанти його подальшого використання в господарській діяльності підприємства, а також в подальшому реалізовувався іншим підприємствам - ТОВ "Кредо", ТОВ "Конотопський ливарно-механічний завод", ПАТ "Енергомашспецсталь", ПАТ "НПО Дніпропрес".

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на даних податкової інформації щодо спірного контрагента та його контрагентів по ланцюгу постачання, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок податкового органу про не підтвердження факту поставки через здійснення контрагентом відвантаження товару в м. Дніпропетровськ, за умови реєстрації його місцезнаходження в м. Києві та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.