Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремпуть" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 у справі № 816/252/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремпуть" до Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремпуть" задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.09.2015 № 0004922203/176, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 582039 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 145509,75 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 у даній справі скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України у зв'язку з надходженням постанови старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Мазур Ю.С. від 02.06.2015 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "КРЕМПУТЬ" з питань взаємовідносин з ТОВ "Фінпраймресурс", ТОВ "Крона союз", ТОВ "Амеріго лімітед", ТОВ "Глобал продакшн ЛТД", ТОВ "Рілл груп", ТОВ "Юніверс інжиніринг", ТОВ "Альтона компані", ТОВ "Армандо груп", ТОВ "Вейн глобал", ТОВ "Кепітал груп компані", ТОВ "Констракшен компані", ТОВ "Найс Інновейшн", ТОВ "Стандартпром", ТОВ "Діанеткс", ТОВ "Лаконс груп", ТОВ "Аделакс", ТОВ "Приватна охорона "Тріумф", ТОВ "БУД-ІН-ВЕСТ", ТОВ "Спецнафтогазгеологія", ТОВ "УКРБІЗ Трейд", ТОВ "НВП Квант-транспорт", ТОВ "БІЗ-Лайн", ТОВ "Аркада Бізнес груп", ТОВ "Агроком-перероблення", ТОВ "СИРІУС ЛТД", ТОВ "Форвард-імпекс", ТОВ "НВП Євроцентр СОС 112", ПП "Анкор В", ТОВ "Варта-7 Київ", TOB "Кварта союз", TOB "Мережа інфо", TOB "Бенкер ідея", ТОВ "Протрансмаш", ТОВ "Реал гарант", ТОВ "Ленстер КОМПАНІ", ТОВ "Глобал-Актив плюс", ТОВ "Іррідіум" з питань законності формування податкового кредиту та валових витрат за 2015 рік за результатами якої 18.08.2015 складений акт № 38/16-03-22-04-09/37812854, згідно висновків якого встановлено порушення підприємством пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 ПК України, в результаті чого ТОВ "КРЕМПУТЬ" занижено податок на додану вартість в сумі 582039 грн.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ "Приватна охорона "Тріумф". Відповідачем згідно автоматизованої системи "Податковий блок" у квітні 2015 року встановлено розбіжність між податковими зобов'язаннями ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" та податковим кредитом ТОВ "КРЕМПУТЬ" на суму ПДВ 379302,79 грн. Розбіжність виникла за рахунок не визнання декларації ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" за квітень 2015 року податковою звітністю. В ході перевірки зроблено аналіз придбаних ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" товарно-матеріальних цінностей за допомогою "Архіву електронної звітності", в результаті якого встановлено, що у перевіряємому періоді останній мав господарські відносини з: ТОВ "МАКСІ ТРЕЙДИНГ ГРУП" та ТОВ "АСТВУД", у яких придбавались агентські послуги (згідно ЄРПН). ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" не є виробником ТМЦ, а саме: шпал дерев'яних, брусів дерев'яних просочених, болтів та інших матеріалів. Також не встановлено придбання ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" зазначених матеріалів для будівництва. ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" не являється імпортером зазначених виробів, та за перевіряємий період не придбавало будівельних матеріалів у підприємств, які являються імпортерами даної продукції.

Також перевіряючими поставлено під сумнів факт постачання та придбання товару через наявність товарно-транспортних накладних, що були виписані за один день у кількості двох - трьох ТТН.

На підставі вищезазначених висновків контролюючого органу 07.09.2015 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0004922203/176, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 582039 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 145509,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і спірним контрагентом є реальними та підтверджуються первинною документацією, а товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування постановленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу ТМЦ.

Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши не підтвердження позивачем факту транспортування товару, дійшов висновку про відсутність фактичного постачання та придбання товару.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "КРЕМПУТЬ" та ТОВ "Приватна охорона "Тріумф" укладені договори поставки від 02.03.2015 № 0203/8 та від 06.04.2015 № 0604/3, за умовами яких останній зобов'язується передати у власність позивача товар, а саме будівельні матеріали в обсягах (кількості), асортименті та комплектності, відповідно виписаним накладним. Якість товару, що передається Продавцем повинна відповідати вимогам відповідних ДОСТів та ТУ, які зазначені у специфікаціях до цього Договору, а у випадку відсутності посилань на них - вимогам ДОСТів, ТУ на товари такого роду та бути придатним для мети з якою товар такого роду звичайно використовується. Продавець повинен засвідчити кількість товару належним товарно-супровідним документом, який надсилається разом з Товаром. Поставка Товару до місця призначення, здійснюється продавцем своїм транспортом та за свій рахунок.

На підтвердження фактичного виконання господарських операцій за названими договорами позивач надав податкові та видаткові накладні, платіжні доручення.

При цьому, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, звернув увагу на сумнівність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента, що зумовлює неможливість зробити висновок про те, що відбувся дійсний рух активів між учасниками досліджуваних операцій.

Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України. визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 цього Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 цього Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

З обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі, якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно здійснив ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, в тому числі товарно-транспортних накладних, та дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, через не підтвердження належними та допустимими доказами фактичного постачання та придбання товару позивачем.

В касаційній скарзі позивач зазначає про некомпетентність суду, оскільки товар реалізовувався після його використання, а тому сертифікати якості та докази відповідності іншим стандартам не потрібні. Разом з тим, за умовами укладеного договору саме позивач погодився придбавати в охоронній компанії товар за наявності всіх наведених документів. (п.п.2.1 договорів № 0203/8 від 2.03.2015 р., № 0604/3 від 06.04.2015). Також, апеляційний суд правильно звернув увагу, про неможливість транспортування товару понад 22 год., 27 год., 24 год. за добу одним водієм.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремпуть" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .