Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі № 804/10265/14 за позовом Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 35" про стягнення заборгованості,-

Криворізька центральна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути до бюджету кошти Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 35" з рахунків у банках, обслуговуючих Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 35" у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість на загальну суму 1968168,78 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 позов задоволено та стягнуто до бюджету кошти Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 35" з рахунків у банках, обслуговуючих Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 35" у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість на загальну суму 1968168 грн. 78 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Водночас позивач просив здійснити процесуальне правонаступництво шляхом заміни Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на її правонаступника - Криворізьку центральну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області були подані наступні податкові декларації з податку на додану вартість всього на суму 1845422,00 грн.:

від 30.01.2014 № 9087841759, із самостійно визначеною сумою податкового зобов'язання в розмірі 342118,00 грн. ;

від 20.02.2014 № 9008771156, із самостійно визначеною сумою податкового зобов'язання в розмірі 335827,00 грн.;

від 19.03.2014 № 9014589305, із самостійно визначеною сумою грошового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 325163,00 грн.;

від 22.04.2014 № 9022192587, із самостійно визначеною сумою грошового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 260302,00 грн.;

від 19.05.2014 № 9028465408, із самостійно визначеною сумою податкового зобов'язання в розмірі 296279,00 грн.

від 19.06.2014 № 9034999203, із самостійно визначеною сумою податкового зобов'язання в розмірі 285733,00 грн.

Податковим органом відповідно до функцій, що на нього покладені та в межах, наданих йому повноважень, здійснено зарахування сплачених відповідачем сум, визначених у податкових деклараціях від 30.01.2014 № 9087841759, від 20.02.2014 № 9008771156, від 19.03.2014 № 9014589305, від 22.04.2014 № 9022192587, від 19.05.2014 № 9028465408, від 19.06.2014 № 9034999203, в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів, внаслідок чого податкові зобов'язання, визначені означеними деклараціями по податку на додану вартість, відповідач вчасно не сплатив, що і стало підставою для нарахування пені.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги мотивував рішення тим, що податковий борг відповідача обліковується з 2002 року та не переривався, у зв'язку з чим податковим органом з дотриманням вимог підпунктів 6.2.2, 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який діяв на момент виникнення податкового боргу, направлені лише перша податкова вимога № 1/114 від 08.11.2002 та друга податкова вимога № 2/341 від 20.12.2002. Оскільки, податковим органом кошти відповідача в розмірі 1845422,00 грн., зараховані в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, який виник у відповідача в минулих податкових періодах, вимога позивача про стягнення коштів з КП "ЖЕО № 35" у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість на загальну суму 1968168,78 грн. є обґрунтованою, відповідає дійсним обставинам та матеріалам справи, а заборгованість по сплаті податку є узгодженою, набула статусу податкового боргу, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог дійшов висновку, що по спірним деклараціям позивачем здійснені оплати в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, а твердження суду першої інстанції щодо зарахування сплачених відповідачем сум, визначених у вищевказаних деклараціях в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів є необґрунтованими, оскільки рішенням по справі № 804/13023/13-а встановлено відсутність боргу за період січень-серпень 2013 року, а предметом даного спору є борг за період грудень 2013 року - травень 2014 року, тобто за наступний період.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Оскаржуване рішення апеляційного суду вказаним вимогам не відповідає.

При вирішенні спору по суті, апеляційна судова інстанція, посилаючись на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 у справі № 804/13023/13-а, залишену без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015, про відмову у задоволенні адміністративного позову, дійшла висновку, що нею підтверджується відсутність боргу позивача за період січень-серпень 2013 року.

Разом з цим, як вбачається з названих рішень, судами відмова у задоволенні позовних вимог податкового органу про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість з рахунків Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 35" у розмірі 3689445,27 грн., який виник 02.03.2013, обґрунтована тим, що за розрахунком відповідача оплата по спірним деклараціям здійсненна у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, натомість заявлена до стягнення податковим органом сума заборгованості не підтверджується поданими доказами, які ухвалою суду витребовувались у позивача, проте дану вимогу він не виконав і докладний розрахунок щодо даного боргу не надав.

Дійсно, частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже було встановлено у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з'ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В даному разі преюдиціальним фактом, установленим судом у справі № 804/13023/13-а, є власне факт здійснення відповідачем платежів по податковим зобов'язанням, визначеним деклараціями з податку на додану вартість від 20.02.2013 № 9008184461, від 20.03.2013 № 9014665487, від 19.04.2013 № 9022147371, від 18.05.2013 № 9028806286, від 19.06.2013 № 903634029, від 18.07.13 № 9043317323, від 20.08.2013 № 9051841102, тоді як питання щодо підтвердження наявності (або відсутності) заборгованості по сплаті податку, зокрема, зворотнім боком облікової картки платника (відповідача) та законності зарахування контролюючим органом, здійснених відповідачем платежів, в рахунок погашення його податкового боргу минулих періодів, є правовою оцінкою цього факту, яка має бути зроблена судом під час вирішення даного спору.

Однак суд апеляційної інстанції, невірно надавши преюдиціального характеру здійсненій іншим судом правовій оцінці обставин справи, ухилився від дослідження цього кола питань.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення апеляційним судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на реорганізацію позивача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Криворізьку центральну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області її правонаступником - Криворізькою центральною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Клопотання Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити.

2. Допустити заміну позивача (Криворізьку центральну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) його правонаступником - Криворізькою центральною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

3. Касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

4. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.