Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Харківської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Харкові про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідно до пп. 63, 63.1 рішення 2 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року ОСОБА_4 у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Проте проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлений розробником та затверджений Харківською міською радою за відсутності погодження меж із ним, як суміжним землекористувачем, також при здійсненні приватизації своєї земельної ділянки ОСОБА_4 приватизовано частину земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати недійсними та скасувати пп. 63, 63.1 рішення 2 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року; припинити право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1, і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними пп. 63, 63.1 рішення Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок". Скасовано рішення від 18 січня 2016 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0, 1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано припиненим право приватної власності ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради у відповідній частині межі між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 погоджені не були, належних та допустимих доказів повідомлення позивача про здійснення такого погодження суду не надано.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, наявним доказам, яким дана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України), й вимогам закону.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що правові підстави набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку матеріалами справи не спростовані, належних та допустимих доказів того, що оспорюваним рішенням Харківської міської ради порушені права позивача, останнім не надано. При цьому погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що 17 травня 2004 рокуміж ОСОБА_6, як покупцем, та ОСОБА_7, як продавцем, укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2.

Згідно здержавним актом на право приватної власності на землю від 31 серпня 2000року, виданого на ім'я ОСОБА_8, площа земельної ділянки домоволодіння у пров. Чехова, 35 у м. Харкові становила 0,0813 га.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2012 року шлюб, зареєстрований між позивачем та ОСОБА_6 розірвано.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2014року затверджено мирову угоду у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності, за якою право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_3

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 за замовленням ОСОБА_4

Рішенням 2 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 23 грудня 2015 рокузатверджено вищевказаний проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У газеті "Прем'єр" НОМЕР_1 було надано оголошення про узгодження меж земельної ділянки у АДРЕСА_1, призначене на 21 квітня 2015 року.

До додатку № 1 до актапогодження меж інженером землевпорядником складено акт, з якого вбачається, що землекористувач за адресою: АДРЕСА_3, не знайдений на місцевості.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, передбачений ст. 118 ЗК України, який включає в себе наступні стадії: подання заяви зацікавленою особою у приватизації земельної ділянки до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; розгляд клопотання відповідним органом про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин; прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки та передача її у власність.

У ч. 1 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Внесення відомостей до Державного земельного кадаструвідповідно до ст. ст. 23, 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" здійснюється на підставі документації із землеустрою.

Згідно з пп. а, е ст. 184 ЗК України та п. в ст. 2 Закону України "Про землеустрій" одним із заходів землеустрою передбачено визначення (встановлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.

Відповідно до положень ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Також погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає як перевірку того, чи є земельна ділянка вільною, чи не належить вона іншому власнику чи користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Таким чином, непогодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами позбавляє землевпорядну організацію виготовити технічну документацію із землеустрою та погодити технічну документацію з компетентними органами та затвердити відповідний проект землеустрою.

Судом установлено, що передана у приватну власність ОСОБА_4 земельна ділянка виділялась в натурі між уже сформованих земельних ділянок, належних іншим власникам, тому необхідно погоджувати межі земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Пунктом 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 № 376 (z0391-10) , передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Частиною 2 ст. 185 ЗК України землеустрій здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами є самостійним заходом визначення (встановлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.

Апеляційний суд, посилаючись на те, що оскарженим рішенням ради права позивача не порушені, не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 приватизовано частину земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача і зазначені вище порушення законодавства призвели до негативних наслідків для позивача.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив правильне рішення.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником - ОСОБА_5, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.