Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Штелик С.П., Журавель В.І., Закропивного О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23 березня 2009 року він надав ОСОБА_5 у позику 100 тис. доларів США зі сплатою за користування позикою 1,3% щомісячно без зазначення строку повернення. У травні 2010 року відповідач повернув 15 тис.доларів США, які були зараховані ним у рахунок погашення заборгованості зі сплатипроцентів за користування позикою.11 грудня 2012 року на підтвердження боргового зобов'язання відповідач власноруч склав розписку із зазначенням, що станом на 23 березня 2013 року розмір його боргового зобов'язання становитиме 147 тис. доларів США. На його вимогу від 23 березня 2013 року відповідач позику не повернув.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив стягнути із відповідача 180 800 доларів США, з яких: 100 тис. доларів США - заборгованість за позикою, 47 тис. доларів США - проценти за користування позикою за період з 23 березня 2009 року до 23 березня 2013 року, 33 800 доларів США - проценти за користування позикою за період з 23 березня 2013 року до 23 травня 2015 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 4 723 852 грн, із яких: 2 612 750 грн - тіло позики, 2 111 102 грн - проценти за користування позикою із 23 березня 2009 року по 23 травня 2015 року. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами ст. 212 ЦПК України кожен окремо та у сукупності, зокрема висновки судово-технічної експертизи документів від 05 серпня 2016 року, виписку із банківського рахунку ОСОБА_4 за період із 28 лютого 2009 року по 31 березня 2009 року, апеляційний суд встановив справжню правову природу боргової розписки та на підставі дослідженого встановив, що 23 березня 2009 року між сторонами виникли відносини позики на суму 100 тис. доларів США, яку відповідач зобов'язався повернути разом із процентами за користування нею із розрахунку 1,3% щомісяця. Стягуючи заборгованість у зобов'язанні, що визначене в іноземній валюті, апеляційний суд перевів суму боргу з іноземної валюти у гривню за курсом, встановленим Національним Банком України станом на день ухвалення судового рішення, із правильним застосуванням положень ст. ст. 524, 533, 1046, 1047 ЦК України та дотриманням вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, а тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Згідно ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.