Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за кредитним договором від 27 травня 2008 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 22 447 доларів США для придбання автотранспортного засобу зі сплатою 15,1 % річних та строком повернення до 27 травня 2015 року. Додатковими угодами продовжено кінцевий строк повернення кредиту - до 27 травня 2016 року; змінювалася дата, до якої має бути внесений щомісячний платіж, умови відповідальності за порушення кредитного зобов'язання. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_7 за договором від 02 березня 2010 року.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 06 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 10 232 долари 06 центи США, із яких: 7 406 доларів 24 центи США - тіло кредиту, 581 долар 12 центів США - проценти, 2 244 долари 70 центів США - штраф за порушення умов кредитного договору, та 8 187 грн 45 коп. пені, позивач просив стягнути вказану суму боргу із солідарних боржників.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 лютого 2016 року, позов ПАТ "КБ "Надра" задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 232 долари 06 центи США та 8 187 грн 45 коп. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що за кредитним договором від 27 травня 2008 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 22 447 доларів США для придбання автотранспортного засобу зі сплатою 15,1 % річних та строком повернення до 27 травня 2015 року. Розмір щомісячного платежу встановлено у 453 долари 37 центів США зі сплатою до 18 числа поточного місяця.

02березня 2010 року укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 27 травня 2008 року, відповідно до умов якої щомісячна сума мінімального необхідного платежу визначається графіком, та позичальнику надається відстрочення по сплаті кредиту, при цьому щомісячна сума необхідного платежу встановлюється кредитором та сплачується позичальником згідно графіку до даного договору, черговий мінімальний платіж вноситься щомісячно до 17 числа поточного місяця.

07 червня 2011 року укладено додаткові угоди № 2 та № 3 до кредитного договору від 27 травня 2008 року, відповідно до умов яких сторони дійшли домовленості про прощення нарахованих штрафів та пені у розмірі 21 долар 12 центів США; визначено, що щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 466 доларів 35 центів США, кінцевий термін повернення кредиту - 27травня 2016 року відповідно до графіку чергових платежів, мінімальний платіж вноситься щомісячно до 20 числа поточного місяця; визначено обов'язок позичальника сплатити штраф у розмірі 5 % за кожен випадок порушення, за прострочення позичальником виконання зобов'язання на строк більше 30 календарних днів, позичальник починаючи з 30 дня прострочення зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми несплаченого щомісячного платежу за кожен випадок.

Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_7 за договором від 02 березня 2010 року. За змістом п. 5.3. договору поруки його дія закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами договору.

У касаційній скарзі поручитель ОСОБА_7 посилається на пропуск строку звернення до неї із вимогами щодо частини чергових зобов'язань.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Сторони кредитного договору у справі поряд з установленням строку дії договору встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, необхідно дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-272цс16 від 29 червня 2016 року, № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Згідно розрахунків кредитної заборгованості, ОСОБА_6 останній платіж на погашення кредиту вніс 26 січня 2015 року, щомісячні платежі здійснював у меншому від мінімально необхідного розміру платежу на місяць. До суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя банк звернувся у серпні 2015 року.

Вирішуючи спір, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки поручитель повинен виконати зобов'язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника кредитним договором, не з'ясували чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє.

Крім того, неправильне застосування судами положень про нарахування й стягнення неустойки (пені й штрафу) у зобов'язанні, що визначене в іноземній валюті, становить підставу виходу за межі доводів касаційної скарги відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України - неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання, виходячи зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року, відповідно до вимог ст. 192 ЦК України - розрахунок пені (штрафу) має здійснюватись у грошові одиниці України - гривні.

За змістом п. 5.1. кредитного договору у випадку невиконання позичальником зобов'язань щодо строків та повноти сплати кредиту й процентів відповідно до умов цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі облікової ставки Національного Банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення.

Встановлення розміру пені з розрахунку облікової ставки Національного Банку України можливе лише щодо грошової одиниці України - гривні, оскільки діючим законодавством Національному Банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти.

Отже, неустойка (пеня, штраф) може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення (має нараховуватися за кожен місяць прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування).

За розрахунками позивача, пеню обчислено у доларах США та переведено у еквівалент у гривні за курсом Національного Банку України на дату звернення із позовом, а штраф нараховано та стягнуто в іноземній валюті із порушенням вимог ст. ст. 192, 533 ЦК України.

Крім того, згідно п. 5.2. кредитного договору, на підставі якого боржнику нараховано штраф у розмірі 2 244 долари 70 центів США, у випадку порушення позичальником вимог п. п. 4.3.2.-4.3.5., 4.3.8.-4.3.17 цього договору (крім п. п. 4.3.6., 4.3.7. договору) позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5 % від суми залишку за кредитом, розрахованої на день порушення умов цього договору за кожен випадок.

Стягуючи штраф у розмірі 2 244 долари 70 центів, суди не встановили, які саме порушення п. п. 4.3.2.-4.3.5., 4.3.8.-4.3.17 (крім п. п. 4.3.6., 4.3.7.) кредитного договору становлять підставу застосування штрафних санкцій та чи не призводить у такому випадку одночасне застосування пені й штрафу до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, що забороняється в силу положень ст. 61 Конституції України.

З урахуванням викладеного, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.