Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас-Волинь" про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом, свої позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2015 року відносно відповідача ОСОБА_7, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 140 КК України встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1, близько 14 год. 30 хв. він, виконуючи свої професійні обов'язки, як лікар швидкої медичної допомоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас-Волинь" (далі - ТОВ "Тарас-Волинь"), перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, під час огляду хворого ОСОБА_8, порушив функціональні обов'язки та вимоги клінічного протоколу, неналежно виконуючи свої професійні обов'язки, не прийняв рішення про госпіталізацію хворого в медичну установу, надавши хворому медичну допомогу у вигляді дезінтоксикаційної терапії.

Після погіршення стану здоров'я хворого ОСОБА_8, о 22 год. 40 хв. прибув на повторний виклик, де проводив реанімаційні заходи, однак о 23 год. 35 хв. констатовано біологічну смерть ОСОБА_8

Своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 140 КК України, а саме: як медичний працівник неналежно виконував свої професійні обов'язки внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (його смерть). ОСОБА_6 визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.

Після смерті ОСОБА_8, позивач понесла витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника на суму 22 323,61 грн. Неправомірними суспільно-небезпечними діями ТОВ "Тарас-Волинь" та лікаря ОСОБА_7 їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 500 000 грн.

У зв'язку з чим, позивач з урахуванням уточнення до позову, просила стягнути з ТОВ "Тарас-Волинь" та ОСОБА_7 солідарно на її користь матеріальну шкоду в розмірі 22 923 грн 61 коп. та моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас-Волинь" на користь ОСОБА_6 витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника в розмірі 10 736,81 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас-Волинь" на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас-Волинь" в дохід держави 551,20 грн судового збору по 275,60 грн з кожного.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2016 року в даній справі в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас-Волинь" в користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 5 975 грн по 2 897,50 грн з кожного; моральну шкоду в розмірі 10 000 грн по 5 000 грн з кожного.

В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що лікар приватної швидкої допомоги ТОВ "Тарас-Волинь" ОСОБА_7 неналежно виконував свої професійні обов'язки, внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (його смерть), хоча зобов'язаний був провести повністю огляд хворого для подальшого його лікування. Судом враховано, що позивач від госпіталізації ОСОБА_8 відмовилася та наполягала на виведенні його з алкогольної інтоксикації, при цьому про епілептичні напади на фоні вживання алкогольних напоїв, про падіння та удар головою в день виклику лікарів швидкої допомоги, ні хворий, ні позивач лікарів не повідомили.

Скасовуючи рішенні місцевого суду в частині матеріальної та моральної шкоди та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що в даному випадку відсутні спільні дії або бездіяльність відповідачів, відповідальність кожного з відповідачів наступає на підставі різних правових норм.

Також, колегія суддів апеляційного суду визначила витрати на виготовлення надгробного пам'ятника, виходячи з граничної вартості стандартного пам'ятника в м. Луцьку та не взяла до уваги накладну Луцького спецкомбінату комунально-побутового обслуговування на суму 3 541,81 грн, оскільки вона видана ОСОБА_6 10 вересня 2015 року, тоді як поховання сина відбулося 04 травня 2012 року і ця накладна не стосується даного випадку.

При визначенні моральної шкоди у розмірі по 5 тис. грн з кожного з відповідачів, апеляційний суд виходив з того, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди - 500 000 грн є надмірним та врахувавши обставини у справі, а також те, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_8 виявилася гостра закрита черепно-мозкова травма, про травму голови не було повідомлено лікаря хворим чи його матір'ю, яка викликала лікарів для виведення хворого із стану алкогольної інтоксикації, виклик був здійснений анонімно без повідомлень анкетних даних пацієнта, а також з того, що вiдповiдно до ч. 2 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 140 КК України є злочином невеликої тяжкості, і те, що позивачу були спричинені моральні страждання, стресова ситуація внаслідок смерті сина безумовно змінила її нормальний життєвий ритм, але інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) не надано.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 14 год. 30 хв., виконуючи свої професійні обов'язки як лікар приватної швидкої медичної допомоги ТОВ "Тарас-Волинь", перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, під час огляду хворого ОСОБА_8, на порушення функціональних обов'язків та вимог "Клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю. Гостра інтоксикація неускладнена", затвердженого Міністерством охорони здоров'я України від 21 вересня 2009 року № 681, де зазначено, що медичний огляд осіб різних вікових груп на стан сп'яніння з метою попередньої діагностики проводиться в медичних закладах; вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2009 року № 370 "Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги" (z0863-09) , де передбачено, що всі хворі із черепно-мозковою травмою, або підозрою на неї, підлягають госпіталізації; вимог "Протоколу надання медичної допомоги хворим з травматичними епідуральними гематомами", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 квітня 2006 року № 245 (v0245282-06) , згідно з яким хворих з травмою голови та підозрою на наявність травматичної епідуральної гематоми слід негайно госпіталізувати для обстеження та лікування в нейрохірургічне відділення, неналежно виконуючи свої професійні обов'язки, не прийняв рішення про госпіталізацію хворого в медичну установу для проведення медичного огляду з метою діагностики та повного медичного обстеження за участю необхідних спеціалістів, надавши останньому медичну допомогу у вигляді дезінтоксикаційної терапії, внаслідок поставленого діагнозу "Алкогольна інтоксикація".

Після погіршення стану здоров'я хворого ОСОБА_8, того ж дня, о 22 год. 48 хв., ОСОБА_7 прибув на повторний виклик, де проводив реанімаційні заходи, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23 год. 35 хв. констатовано біологічну смерть ОСОБА_8

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 27 червня 2013 року № 23 смерть ОСОБА_8 наступила від гострої закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась лінійними зламами кісток склепіння та своду черепа, крововиливами над- та підмозкові оболонки, та у надіб'я головного мозку, забоєм-набряком та стисканням мозку, що і стало безпосередньою причиною його смерті.

Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 140 ч. 1 КК України, а саме: він, як медичний працівник, неналежно виконував свої професійні обов'язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (зокрема, його смерть).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2015 року кримінальне провадження № 12012020010000350 відносно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 140 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, та звільнено його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середньомісячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема п.3 ст. 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Оскільки в силу ст. 1191 ЦК України особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди і безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові.

Позивач пред'явила позов безпосередньо до особи, дії якої мають ознаки діянь, переслідуваних в кримінальному порядку та до юридичної особи, так як шкода завдана їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2015 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 закрито і його звільнено від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності. Тобто, відповідача ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Так, у даному випадку відсутні спільні дії або бездіяльність відповідачів, відповідальність кожного з відповідачів наступає на підставі різних правових норм.

Відповідно до ст. 1201 ЦК України особа яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачами витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника.

Разом з тим, визначаючи розмір цих витрат, колегія суддів апеляційного суду правильно виходила з реально понесених витрат, які документально підтверджені, а також з урахуванням роз'яснень Верховного Суду України наданих у п. 24 постанови Пленуму "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) , що витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

Так, згідно з довідкою Луцького спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування від 07 липня 2016 року гранична вартість стандартного пам'ятника у м. Луцьку в 2015 році становила 2 800 грн, а тому витрати на виготовлення надгробного пам'ятника слід визначити виходячи з граничної вартості стандартного пам'ятки в м. Луцьку, а не гранітного чи з марової крихти.

Поданим оригіналом чеку від 04 травня 2012 року підтверджуються понесені витрати на поминальний обід в розмірі 2 995 грн, однак накладна Луцького спецкомбінату комунально-побутового обслуговування на суму 3 541,81 грн, видана 10 вересня 2015 року, не є належним доказом, оскільки поховання сина відбулося 04 травня 2012 року.

Відповідно до п. 1.2 договору-замовлення від 03 травня 2012 року конкретний перелік послуг з організації та проведення поховання, товарів ритуальної належності, а також їх вартість визначається у специфікації (касовому, товарному чеку, або накладній - для юридичних осіб), що додається до даного договору та є його невід'ємною частиною, а відповідно до п. 3.2. оплата за товари та послуги готівкою проводиться замовником по передоплаті в момент оформлення замовлення.

Ні касового, товарного чеків, ні накладної від 03 травня 2012 року, що є невід'ємною частиною договору, суду не надано. Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів по 2 897,50 грн з кожного, як понесені необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника.

Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичної особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2016 року у частині, яка не скасована апеляційним судом та рішення Апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.