363/2816/15-ц Про визнання незаконним рішення міської ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - 22.03.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Вишгородської міської ради Київської області, ОСОБА_7, треті особи: Державне агентство земельних ресурсів України, управління Держземагентства України у Вишгородському районі Київської області, про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 6 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 червня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що рішенням Вишгородської міської ради Київської області від 27 грудня 2013 року № 28/52 "Про затвердження документації із землеустрою" (пункт 38) затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, яка розташована у м. Вишгороді та передано їй у власність вказану земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, за умови дотримання земельного, містобудівного законодавства та виконання вимог, викладених у пунктах 70.1-70.6 даного рішення. Зазначають, що вказана земельна ділянка розташована у санітарно-захисній зоні кладовища у м. Вишгороді. Позивачі проживають у мікрорайоні АДРЕСА_1 неподалік від земельної ділянки ОСОБА_7 за межами санітарно-захисної зони кладовища. На земельній ділянці, яка належить ОСОБА_7 знищено кущі та дерева, які відокремлювали кладовище від зони житлової забудови, де вони мешкають, у зв'язку з чим вони та їх діти вимушені кожен день бачити кладовище, що суттєво впливає на їх здоров'я та настрій. Крім того, вказують, що на земельній ділянці ОСОБА_7 ведуться будівельні роботи, а тому знаходження дітей на ігровому майданчику, який розташований поряд із земельною ділянкою відповідача, є неможливим.

Посилаючись на те, що рішення міської ради не відповідає вимогам закону та порушує права територіальної громади м. Вишгорода, позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення Вишгородської міської ради Київської області "Про затвердження документації із землеустрою" від 27 грудня 2013 року № 28/52 в частині пункту 38 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для індивідуального садівництва ОСОБА_7, яка розташована у м. Вишгороді, та передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0, 1200 га у м. Вишгороді, кадастровий номер НОМЕР_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2014 року серії НОМЕР_2, видане на ім`я ОСОБА_7

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 6 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачами не доведено, що оспорюваним рішенням Вишгородської ради від 27 грудня 2013 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2014 року, порушено їх права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що рішенням Вишгородської міської ради Київської області від 26 липня 2013 року № 24/16 "Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою" ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність площею 0,12 га для ведення садівництва у м. Вишгороді. На підставі рішення Вишгородської міської ради Київської області від 27 грудня 2013 року № 28/52 "Про затвердження документації із землеустрою" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва ОСОБА_7, яка розташована у м. Вишгороді та передано ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва у м. Вишгороді, кадастровий номер НОМЕР_1 (пункт 38 рішення ). На вказану земельну ділянку ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2014 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав їх обтяжень.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України.

Позивачі зазначають, що проживають у мікрорайоні АДРЕСА_1, їх житлові будинки розташовані на земельних ділянках неподалік від земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_7 Слід звернути увагу на те, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_7, розташована у санітарно - захисній зоні кладовища у м. Вишгороді, на якій знищено кущі та дерева, що відокремлювали кладовище від зони житлової забудови, де мешкають позивачі. Отже, перед кладовищем, тобто у санітарно-захисній зоні, було насаджено зелені дерева, кущі тощо, які відокремлювали діюче міське кладовище від житлових будинків.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підтвердження викладених обставин позивачі зазначали, що Управління Держземагентства України у Вишгородському районі Київської області надало висновок у якому зазначено про те, що після затвердження документації земельна ділянка буде віднесена за основним цільовим призначенням до категорії земель господарського призначення. На земельній ділянці не передбачено зведення будинків та господарських споруд. Невиконання зазначених вимог несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, відповідно до законодавства, який є частиною Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Такий висновок Управління Держземагентства України у Вишгородському районі Київської області зробило з урахуванням санітарно-епідеміологічної експертизи до генерального плану м. Вишгород Київської області.

Проте ОСОБА_7 ведеться будівництво на зазначеній земельній ділянці. Відповідно до акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 28 травня 2015 року на зазначеній земельній ділянці виконано підготовчі роботи, а саме: земельна ділянка частково огороджена дерев'яним парканом, частково влаштовано монолітний бетонний фундамент під паркан. На земельній ділянці виконано роботи із видалення зелених насаджень та планування ґрунту, виконано складування бетонних будівельних матеріалів (щебінь, пісок, бетонні блоки ФБС, збірні залізобетонні елементи). Підготовчі роботи виконано на земельних ділянках, які розташовані в межах 45-87 м від огорожі діючого кладовища. Зазначені підготовчі роботи виконані на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, частково на землях загального користування та без документу, що надає право на виконання підготовчих робіт чим порушені вимоги ст. 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підготовчі роботи з винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень замовник здійснює на підставі зареєстрованої декларації про початок виконання підготовчих робіт. Виконання підготовчих робіт з винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень без реєстрації зазначеної декларації або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

Згідно із п. 3.5 Державних санітарних правил та норм "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України", затверджених постановою головного державного санітарного лікаря України від 1 липня 1999 року № 28 (v0028588-99) , санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м, а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об'єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м. Проте, ОСОБА_7 підготовчі роботи виконано на земельних ділянках, які розташовані в межах 45-87 м від огорожі діючого кладовища.

Таким доводам суди оцінки не надали, відповідних висновків не зазначили. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди повинні надати належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.