Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Демяносова М.В.,

Леванчука А.О.,

Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" про стягнення заборгованості із заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що сторони перебувають у трудових відносинах з 15 січня 2013 року, однак з вересня 2014 року відповідач не сплачує йому належну до виплати заробітну плату, чим порушує його право щодо регулярності та своєчасності виплати йому заробітної плати.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати станом на 28 березня 2015 включно в сумі 27 253,69 грн та на відшкодування моральної шкоди 10 тис. грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (далі - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП") на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати станом на 31 грудня 2014 року у розмірі 11 101,07 грн та моральну шкоду у розмірі 1 тис. грн.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду в межах суми заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції вказував на доведеність і обґрунтованість заявлених вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог апеляційний суд указував на їх безпідставність.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондується з обов'язком роботодавця нарахувати йому гарантовані державою виплати та виплатити їх. При цьому право працівника на отримання заробітної плати не залежить від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування відповідних грошових виплат.

У разі порушення законодавства про працю працівник вправі звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Належною працівнику заробітною платою є усі виплати, на отримання яких він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат, чи ні.

Установлено, що відповідно до наказу від 04 вересня 2015 року № 59к позивач звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 04 вересня 2015 року, 10 вересня 2015 року проведено розрахунок при звільненні в розмірі 1 389,27 грн.

Відповідно даних Пенсійного фонду за 2014 рік ОСОБА_4 за місцем роботи у відповідача нараховано 41 444,41 грн, а відповідно даних по рахунку позивача виплачено 45 343,34 грн.

Згідно з наказом Генерального директора ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" від 22 липня 2014 № 60к у зв'язку з відсутністю доходів за основним видом діяльності, що призвело, зокрема, і до неможливості фінансування заробітної плати працівників, всіх працівників ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року переведено на режим роботи неповної занятості один день на місяць, робочим днем вважати перше число місяця.

Аналогічні накази були видані на період жовтня-листопада 2014 року.

Також, у серпні 2014 року на підприємстві відбулась зміна керівництва, виконуючий обов'язки генерального директора відповідача звертався до органів МВС України з приводу незаконного привласнення невідомими особами реєстраційних та установчих документів і печатки інституту, проводились службові розслідування з приводу відсутності документів бухгалтерського і кадрового обліку, фактів безконтрольної видачі готівкових коштів.

Незаконність указаних наказів (про режим роботи неповної занятості один день на місяць) в судовому порядку не оскаржувалися, є чинними, а тому не можуть залишатися поза увагою.

Порядок оплати у період режиму роботи неповної занятості один день на місяць цими наказами не передбачений.

Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач протягом жовтня-грудня 2014 року виконував роботу за трудовим договором.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 відхилити, рішення апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.