Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області про визнання права на приватизацію житлового приміщення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили визнати за ними право на приватизацію житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 загальною площею 23,95 кв. м у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Свої вимоги обґрунтовували тим, що згідно з ордером б/н, виданим на підставі рішення президіума Броварського РК профспілки медпрацівників від 26 січня 1988 року № 2 та рішення Виконавчого комітету Броварської міської ради від 19 січня 1988 року, ОСОБА_3 разом із сім'єю: чоловіком ОСОБА_7 та двома дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (після одруження - ОСОБА_8) вселилися у кімнату АДРЕСА_1 гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 із вказаної кімнати вибув, а позивачі проживають до теперішнього часу. Позивачі також постійно зареєстровані у вказаній кімнаті гуртожитку, власного житла не мають, тому відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) мають право на безоплатну приватизацію цього жилого приміщення. Із метою приватизувати займану ними кімнату у гуртожитку позивачі підготували всі необхідні документи та звернулися із відповідною заявою до Броварської міської ради Київської області, але 14 серпня 2014 року Броварською міською радою Київської області було прийнято рішення № 1253-46-06, яким у приватизації зазначеної кімнати у гуртожитку їм відмовлено. Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2015 року, яка набрала законної сили, вказане рішення міської ради визнано нечинним та скасовано. Після цього позивачі знову звернулися до юридичного відділу Броварської міської ради із питанням про повторний розгляд їхньої заяви щодо приватизації кімнати у гуртожитку, на що отримали усну відповідь, що рішення міської ради з приводу даного питання буде аналогічним зазначеному вище, тому за захистом своїх прав вони змушені звернутися до суду.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право на безоплатну приватизацію житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 загальною площею 23,95 кв. м у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) позивачі мають право на приватизацію займаного ними жилого приміщення у гуртожитку, яке не визнається відповідачем, а тому їхні права підлягають захисту в обраний ними спосіб шляхом визнання за ними права на безоплатну приватизацію спірного жилого приміщення.

Однак із вказаними висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Таким чином, на суд як державний орган, покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим він має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Частиною 1 ст. 33 ЦПК України визначено, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках, які є об'єктами права державної та комунальної власності, і фактично проживають у них.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, рішення про приватизацію житлових приміщень у гуртожитках приймає відповідний орган місцевого самоврядування, яким згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) є відповідна місцева рада, яка є власником приміщення гуртожитку і повинна бути відповідачем у справі.

Виходячи з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що, вирішуючи спір, суд у достатній мірі не врахував вказані положення Закону і не звернув уваги на те, що залучений у справі відповідач не порушував прав, свобод та інтересів позивачів щодо приватизації займаного житла, оскільки на час розгляду справи відсутня його відмова на ім'я позивачів. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що Броварська міська рада одноособово не компетентна приймати відповідні рішення, оскільки, як установив суд, приміщення гуртожитку належить на праві спільної сумісної власності територіальним громадам сіл і селищ Броварського району і м. Бровари Київської області.

Разом із тим апеляційний суд правильно врахував, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 згідно зі статутом Броварської центральної районної лікарні перебуває на балансі цієї лікарні, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку, що рішення суду безпосередньо стосується її прав та обов'язків, проте вона також не залучена до участі у справі.

Згідно з визначеними ст. 308 ЦПК України повноваженнями, апеляційний суд був позбавлений можливості виправити допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та залучити вказаних осіб до участі у справі з належним оформленням цієї процесуальної дії згідно зі ст. 33 ЦПК України.

Таким чином, усупереч вищевказаним нормам процесуального права суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив сторонам їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Зокрема, з метою повного з'ясування обставин справи суд не обговорив питання про необхідність залучення до участі у справі територіальних громад сіл і селищ Броварського району і м. Бровари Київської області, а також Броварської центральної районної лікарні.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.