Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Кафідової О.В., ФаловськоїІ.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року,

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 03 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 5 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення відповідно до строку дії картки.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним кредитним договором, у останньої утворилась заборгованість, яка станом на 30 червня 2015 року становить 6 848 грн 36 коп. та складається з: 1 545 грн 38 коп. - заборгованість за кредитом; 4 500 грн 68 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 302 грн 30 коп. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь вищевказану заборгованість, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 545 грн 38 коп., заборгованість за процентами у розмірі 4 500 грн 68 коп., а всього - 6 054 грн 38 коп.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 03 листопада 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 5 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення відповідно до строку дії картки.

Станом на 30 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_3 за вищевказаним кредитним договором становить 6 848 грн 36 коп. та складається з: 1 545 грн 38 коп. - заборгованість за кредитом; 4 500 грн 68 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 302 грн 30 коп. - штраф (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що після закінчення строку дії кредитної картки відповідач продовжувала виконувати умови кредитного договору шляхом внесення коштів на погашення кредиту. Останній платіж було здійснено ОСОБА_3 22 серпня 2012 року, а з позовом банк звернувся 03 серпня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

З детального розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж здійснено відповідачем 04 листопада 2011 року, що підтверджується й квитанцією, яку ОСОБА_3 додала до касаційної скарги, разом з тим відомості про сплату коштів 22 серпня 2012 року в сумі 350 грн в розрахунку відсутні. Саме з цієї дати апеляційний суд пов'язує початок перебігу позовної давності.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про переривання строку позовної давності, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу 22 серпня 2012 року особисто ОСОБА_3 та визнання нею боргу, оскільки остання заперечувала вчинення цих дій.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском банком строку позовної давності, оскільки останній платіж було здійснено відповідачем 04 листопада 2011 року, а з позовом банк звернувся у серпні 2015 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд вищезазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про скасування рішення районного суду.

Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України та ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року скасувати, рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 січня 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.