Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського кооперативу "Долинівський" про стягнення заборгованості з орендної плати за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 1 листопада 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві "Долинівський" (далі - КСП "Долинівський") від 10 жовтня 1996 року його матері - ОСОБА_4 - належала земельна частка (пай), площею 12,37 га умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Позивач указував про те, що 29 травня 2000 року між ОСОБА_4 та сільськогосподарським кооперативом "Долинівський" (далі - СК "Долинівський") укладено договір оренди вищевказаної земельної частки (паю), відповідно до п. 2.2 вказаного договору орендар щороку сплачує орендодавцю орендну плату (в розрахунках на одну земельну частку) у розмірі 953 грн або 15 % валового збору зерна. У п. 2.3 договору передбачено, що договір укладено строком на 5 років, а саме з 29 травня 2000 року до 1 грудня 2005 року, у разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Зазначав про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла, після смерті якої відкрилась спадщина на вказану земельну частку (пай). 14 лютого 2005 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, що набрало законної сили, за ним визнано право власності у порядку спадкування на зазначену вище земельну частку (пай), площею 12,37 га. 17 травня 2006 року він отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, право власності на неї зареєстрував 29 серпня 2014 року.

17 вересня 2014 року між ним та СК "Долинівський" було укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки, якою кооператив користувався на підставі договору оренди від 29 травня 2000 року.

Позивач указував про те, що після смерті його матері - ОСОБА_4, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 року до 17 вересня 2014 року кооператив продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, проте орендну плату згідно з умовами договору оренди земельної частки (паю) від 29 травня 2000 року не сплачував, чим порушив його права.

Вважав, що строк звернення до суду ним пропущений з поважних причин, оскільки державна реєстрація його права на земельну ділянку була вчинена 29 серпня 2014 року.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд поновити строк позовної давності, стягнути з СК "Долинівський" на його користь заборгованість з орендної плати за земельну ділянку АДРЕСА_1, площею 12,33 га, у розмірі 15 % від валового збору зерна за 2004-2013 року, або грошовий еквівалент натуральної оплати.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_3 строку позовної давності для звернення до суду з позовом. Позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з СК "Долинівський" на користь ОСОБА_3 заборгованість з орендної плати за земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 12,33 га у розмірі 15 % від валового збору зерна за 2004-2013 роки, що становить 488,39 центнерів зерна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 листопада 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності з поважних причин. Права та обов'язки за договором оренди земельної частки (паю) від 29 травня 2000 року в порядку спадкування перейшли від ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, до її сина - ОСОБА_3, у тому числі щодо отримання від СК "Долинівський" орендної плати за використання земельної ділянки, якою кооператив фактично весь час користувався.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що у позивача виникло право на отримання орендної плати за користування земельною ділянкою лише після державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку на його ім'я та після того як він уклав з СК "Долинівський" договір оренди земельної ділянки від 17 вересня 2014 року. Позивачу було відомо про наявність договору оренди від 29 травня 2000 року, проте він, отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку, не звертався до кооперативу з питанням щодо укладення договору оренди та отримання орендної плати. Відповідачем плата за користування спірною земельною ділянкою за період 2007-2013 роки перераховувалась до місцевого бюджету сільської ради, будь-яка заборгованість відсутня, що підтверджується відповідними документами.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) в КСП "Долинівський" від 10 жовтня 1996 року матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - належала земельна частка (пай), площею 12,37 га умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

29 травня 2000 року між ОСОБА_4 та СК "Долинівський" укладено договір оренди вищевказаної земельної частки (паю), відповідно до п. 2.2 вказаного договору орендар щороку сплачує орендодавцю орендну плату (в розрахунках на одну земельну частку) у розмірі 953 грн, або 15 % валового збору зерна. У п. 2.3 договору передбачено, що договір укладено строком на 5 років, а саме з 29 травня 2000 року до 1 грудня 2005 року, у разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла, після смерті якої відкрилась спадщина на вказану земельну частку (пай).

14 лютого 2005 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, що набрало законної сили, за ОСОБА_3 визнано право власності у порядку спадкування на зазначену вище земельну частку (пай), площею 12,37 га.

17 травня 2006 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, проте право власності на неї зареєстрував 29 серпня 2014 року.

17 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та СК "Долинівський" було укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки, якою кооператив користувався на підставі договору оренди від 29 травня 2000 року весь зазначений період.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що позов безпідставний і одночасно з цим вказав про те, що позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, не звернувши увагу на таке.

У ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Апеляційний суд, у порушення вищевказаних положень закону не звернув увагу на те, що у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності, що є взаємовиключними підставами.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув увагу на те, що з моменту відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 року, позивачу належала спірна земельна частка (пай), площею 12,37 га, яка станом на січень 2004 року знаходилась в оренді у відповідача за договором оренди земельної частки (паю) від 29 травня 2000 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, смерть фізичної особи - наймодавця - не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходить права та обов'язки за договором оренди.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних положень закону не перевірив, чи підлягає застосуванню у даних правовідносинах положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", та не звернув увагу на те, що у договорі оренди земельної частки (паю) від 29 травня 2000 року термін виконання орендарем зобов'язання з орендної плати не встановлений, а, отже, якщо такий строк (термін) не встановлений, суд не дослідив, чи має позивач право вимагати його виконання у будь-який час.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 1 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.