Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсними рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання права користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2017 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсними рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права користування земельною ділянкою.

На обґрунтування позову зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1003 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку успадкувала після смерті діда ОСОБА_7 Станом на 2004 рік у її користуванні знаходилась суміжна земельна ділянка площею 0,0488 га, що розташована єдиним масивом за вказаною вище адресою, яка є спірною і знаходилась у постійному користуванні її діда ОСОБА_7

Згідно із заповітом, складеним 13 травня 1987 року, все належне йому майно на випадок своєї смерті ОСОБА_7 заповів позивачу. Після смерті діда, вона оформила спадкові права на земельну ділянку площею 0,1003 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а спірна земельна ділянка площею 0,0488 га перейшла до неї у постійне користування.

Рішенням Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 180/1390 (ra0180023-04) спірну земельну ділянку площею 452 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, передано у власність ОСОБА_5

ОСОБА_4 вважала, що вказане рішення прийнято Київською міською радою з порушенням положень ст. 116 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка на момент передачі вільною не була, перебувала у її користуванні, жодного рішення про вилучення із користування у ОСОБА_7 або у неї вказаної земельної ділянки компетентним органом не приймалось.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 180/1390 (ra0180023-04) про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 452 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку площею 452 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, виданий на ім'я ОСОБА_5

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2017 року зазначене судове рішення змінено, виключено із резолютивної рішення висновок про те, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 червня 1955 року № 718 "Про висновки обміру земель в забудованих кварталах Кагановичського району" затверджено представлені матеріали Київським міським бюро технічної інвентаризації по обліку земель забудованих кварталів, зокрема, кварталу № 2382. Вирішено зареєструвати за землекористувачами забудованих кварталів землі загальною площею 472 347 кв. м, утриматись від реєстрації з причин відсутності документів у землекористувачів - 53 541 кв. м. Із загальної кількості виявлених лишків земельних ділянок площею 56 870 кв. м вилучено 35 251 кв. м та передано ці лишки відділу комунального господарства Кагановичського району м. Києва. За неможливістю використати для державних та громадських цілей лишків землі площею 21 619 кв. м залишено в тимчасове користування землекористувачам даних кварталів.

Відповідно до додатку до вказаного рішення за землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 (в подальшому адресу змінено на АДРЕСА_1) зареєстровано 910 кв. м, а земельна ділянка площею 549 кв. м підлягала вилученню та заліченню до міськземфонду.

30 вересня 1955 року на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 червня 1955 року № 718 Київським міським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за ОСОБА_9 земельну ділянку площею 910 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 та зазначено лишки площею 549 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину по закону від 20 січня 1960 року, виданого Київською одинадцятою державною нотаріальною конторою, домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 перейшло ОСОБА_7 - діду позивача. Домоволодіння в цілому складалось з одного житлового будинку та було зареєстровано за ОСОБА_7 у Київському міському бюро технічної інвентаризації 09 листопада 1960 року. Даних щодо спадкування земельної ділянки вказане свідоцтво не містить.

На виконання рішення Київської міської ради від 28 січня 1999 року № 116-2/217 (ra16-2023-99) "Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель" перенесено в натурі межі земельної ділянки для обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1, загальною площею 0,1003 га.

Згідно з базою даних Державного земельного кадастру станом на 05 грудня 2000 року земельна ділянка з кодом 79216008 (земельна ділянка площею 0,1003 кв. м), що розташована по АДРЕСА_1, обліковувалась за землекористувачем ОСОБА_7 на підставі технічного звіту по перенесенню меж земельної ділянки в натурі. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 79216012 площею 0,0488 га обліковувалася за ОСОБА_7 на підставі технічного звіту по інвентаризації.

13 травня 1987 року ОСОБА_7 складено заповіт, відповідно до змісту якого на випадок своєї смерті останній заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та все те, на що за законом заповідач буде мати право, ОСОБА_10

10 квітня 2001 року Київським міським управлінням земельних ресурсів на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 січня 2001 року ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1003 га, що розташована по АДРЕСА_1.

19 квітня 2012 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 січня 2001 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1, відповідно до якого ОСОБА_4 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1.

На підставі рішення Київської міської ради скликання від 15 квітня 2004 року № 180/1390 (ra0180023-04) "Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд" ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 за рахунок земель міської забудови.

Земельна ділянка надавалась ОСОБА_5 за рахунок земель площею 549 кв. м, які були вилучені рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 червня 1955 року № 718 (АДРЕСА_1) із землекористування у ОСОБА_7 й передані відділу комунального господарства Кагановичського району м. Києва.

14 жовтня 2004 року на підставі рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 180/1390 (ra0180023-04) ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 123 ЗК України, чинної на момент ухвалення рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 180/1390 (ra0180023-04) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які в порядку ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" готують висновки щодо надання в установленому законом порядку земельних ділянок; організовують і здійснюють землеустрій; погоджують проекти землеустрою здійснюють контроль за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність права її діда ОСОБА_9, а в послідуючому і її як спадкоємця, на постійне користування спірною земельною ділянкою, а земельна ділянка була надана відповідачеві за рахунок міських земель не наданих у встановленому порядку у власність чи користування. При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 180/1390 (ra0180023-04) по затвердженню проекту відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0452 га ОСОБА_5 було прийнято відповідно до вимог чинного на день прийняття спірного рішення законодавства, а останнім було правомірно набуто право власності на спірну земельну ділянку.

Сплата ОСОБА_7, а потім і позивачем станом до 2004 року земельного податку за спірну земельну ділянку не свідчить про надання у встановленому порядку земельної ділянки у постійне користування.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про виключення із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновків про те, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки позовних вимог про визнання ОСОБА_6 добросовісним набувачем вказаного майна не заявлялись, дане питання не розглядалося в процесі судових засідань.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.