Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами у справі за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про визнання незаконним рішення, визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року,

У лютому 2013 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року у власність ОСОБА_5 передано земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, а 30 грудня 2009 року за договором купівлі-продажу продав її ОСОБА_4 Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Мегатранс" (далі - ТОВ "Мегатранс") на АДРЕСА_2 Зазначеним рішенням підтверджено незаконність подальшої передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 На час прийняття оспорюваного рішення зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2012 року та концепції формування зелених насаджень у центральній частині міста не були внесені, внаслідок чого земельну ділянку рекреаційного призначення надано для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства. Питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувались.

Посилаючись на неправомірність рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року, заступник прокурора м. Києва просив суд визнати його незаконним, визнати недійсними акти про право власності на спірну земельну ділянку та договір купівлі-продажу, відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року, позов заступника прокурора м. Києва задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року "Про передачу громадянину ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_3. Визнано недійсним, виданий ОСОБА_5,державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 22 листопада 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Визнано недійсним, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, вартістю 329 007 грн 70 коп. Визнано недійсним, виданий ОСОБА_4, державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 22 червня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_4, вартістю 329 007 грн 70 коп. за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2014 року заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15 вказану ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року в частині вирішення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року залишено без змін.

Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про відновлення становища, яке існувало до порушення, скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що з листа департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради від 12 квітня 2016 року йому стало відомо про те, що п. 30 рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року "Про затвердження містобудівних обґрунтувань" затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва об'єктів рекреаційного призначення для житлової забудови на Столичному шосе у м. Києві. Зазначеним рішенням було внесено зміни до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року, та Програми розвитку зеленої зони міста до 2010 року, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року, якими внесено зміни до містобудівної документації спірного об'єкта та визначено його параметри містобудування, експлуатації та обслуговування.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 вважав, що на час розгляду судами даної справи спірні земельні ділянки були вилучені із зони зелених насаджень загального користування та передані до територій громадських будівель і споруд, а, отже, зазначене є істотними обставинами, про які він не знав і не міг знати, для скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову заступнику прокурора м. Києва відмовити.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року, заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_4 про перегляд судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими в розумінні ст. 361 ЦПК України, оскільки він посилався на них у своїх доводах в апеляційній скарзі і вони були предметом розгляду апеляційним судом. Крім того, зазначене стосується доказування своїх заперечень проти позову, а згідно з роз'яснень, викладених у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,на законність судових рішеньне впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, судові рішення є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - відхилити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.