21-4107а15 Щодо зобов'язання Митниці підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства "Акрілат-Хімконтракт" (далі - Підприємство) до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКС, ДКС відповідно) про зобов'язання вчинити дії,

У січні 2015 року Підприємство звернулося до суду із позовом, у якому просило:

- зобов'язати Митницю підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення) відповідно до Додатка 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147, ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362 (z1095-07) ; був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії);

- зобов'язати ГУ ДКС перерахувати на користь Підприємства надмірно зараховані при митному оформленні товару суму мита - 3241 грн 96 коп. та суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) - 10 623 грн 66 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність дій Митниці щодо неповернення позивачеві надмірно зарахованих до бюджету митних платежів.

З метою митного оформлення товару Підприємство подало до Митниці митну декларацію від 14 листопада 2012 року № 110040000/2012/007579 (далі - митна декларація від 14 листопада 2012 року). За результатами розгляду вказаної декларації та доданих до неї документів Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 16 листопада 2012 року № 110040000/2012/900177/1, яким збільшено митну вартість товарів, задекларованих Підприємством (далі - рішення від 16 листопада 2012 року). Крім того, Митниця прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16 листопада 2012 року № 110040000/2012/00188 (далі - картка відмови від 16 листопада 2012 року).

Задекларовані позивачем товари були випущені у вільний обіг під гарантійні зобов'язання, а Підприємство подало нову електронну митну декларацію 16 листопада 2012 року за № 110040000/2012/007685.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 червня 2013 року у справі № 826/3573/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2013 року, позовні вимоги Підприємства до Митниці задовольнив: скасував рішення від 16 листопада 2012 року і картку відмови від 16 листопада 2012 року. Відтак рішення суду в силу положень статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) набрало законної сили 2 жовтня 2013 року. Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 вересня 2014 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі за касаційною скаргою Митниці.

У зв'язку зі скасуванням рішення Митниці у судовому порядку Підприємство направило відповідачу лист від 21 травня 2014 року № 57, в якому просило повернути на розрахунковий рахунок позивача надмірно сплачені кошти по митній декларації від 16 листопада 2012 року № 110040000/2012/007685 (далі - митна декларація від 16 листопада 2012 року).

Листом від 16 червня 2014 року № 3834/04-50-52 Митниця повідомила, що відповідно до вимог Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (z1097-07) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (z1097-07) ; далі - Порядок повернення), для повернення з Державного бюджету України митних платежів платник податків до загального відділу митного органу, який здійснював оформлення митної декларації, подає заяву довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності. До заяви додаються документи, що підтверджують суму помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів.

Листом від 4 листопада 2014 року № 74 Підприємство на адресу Митниці направило заяву про повернення надмірно сплачених митних платежів у розмірі 13 865 грн 62 коп., до якої було додано копії відповідних документів.

Крім того, Підприємство 12 листопада 2014 року направило Митниці лист № 14 із заявою про повернення надмірно сплачених до бюджету митних платежів, у якій просило підготувати Висновок про повернення. До вказаного листа було додано копії: рішення від 16 листопада 2012 року; картки відмови від 16 листопада 2012 року; митної декларації від 14 листопада 2012 року; митної декларації від 16 листопада 2012 року; постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2013 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2013 року.

У відповідь Митниця листом від 24 листопада 2014 року № 264/04-50-25-1 повідомила позивача про те, що оскільки питання про повернення коштів не було предметом розгляду у справі № 826/3573/13-а, надмірно сплачена сума платежів має бути визначена контролюючим органом, у зв'язку із чим Митниця зазначила, що після опрацювання питання вона повідомить позивача про наслідки розгляду заяви.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 6 березня 2015 року позов задовольнив.

При цьому суд виходив із того, що позивачу протиправно відмовлено у поверненні надміру сплачених коштів, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено факт протиправності рішення Митниці про коригування митної вартості товарів, внаслідок чого у Підприємства і виникла переплата.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 липня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував у частині задоволення позовних вимог до ГУ ДКС та ухвалив у цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що чинним законодавством встановлена обов'язкова процедура повернення надмірно зарахованих при митному оформленні товару сум мита та сум ПДВ, дотримання якої є підставою для виплати органом ДКС згаданих сум. Отже, встановлення факту невиконання Митницею обов'язку щодо складання Висновку про повернення та направлення його в установлений строк до відповідних органів ДКС не вказує на виникнення в органу ДКС обов'язку перед Підприємством щодо повернення коштів, тому рішення суду першої інстанції в цій частині є передчасним.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Митниці на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС.

Не погоджуючись із цією ухвалою Вищого адміністративного суду України, Митниця звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої статті 237 КАС. Заявник просить скасувати оскаржуване рішення, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви надано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року, 28 серпня 2014 року, 25 червня 2015 року (справи №№ К/9991/68902/12, К/800/56074/13, К/800/37294/13 відповідно), які, на думку відповідача, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах.

Митниця вважає, що зміст судового рішення суду касаційної інстанції від 28 серпня 2014 року вказує на різне застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права, що визначають правові підстави та порядок здійснення повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів, а саме: пунктів 2 - 4 розділу ІІІ Порядку повернення (z1097-07) , частини шостої статті 264 Митного кодексу України (далі - МК) та пункту 187.8 статті 187 та пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК).

На підтвердження неоднакового застосування положень статті 159 КАС Митниця посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року (справа № К/800/37294/13). Вважає, що у цій справі суд на порушення вказаної норми КАС (2747-15) обставини в адміністративній справі з'ясував неповно та невсебічно.

Щодо неоднакового застосування статті 17 КАС Митниця у заяві, посилаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року (справа № К/9991/68902/12), вважає, що у справі, рішення в якій оскаржується, суд касаційної інстанції безпідставно погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, натомість частиною другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права Митниця у заяві посилається на постанову Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року (справа № 21-205а14).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви відповідача слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій на порівняння постанові Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року (справа № К/800/56074/13) касаційний суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний Центр "Реагент" митних платежів, надмірно сплачених до бюджету, дійшов такого висновку: оскільки митний орган після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартість товарів, визначеною Митницею, рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, не приймав, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача митних платежів, надмірно сплачених до бюджету. Водночас суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про визнання протиправним рішення Митниці щодо відмови у поверненні митних платежів, надмірно сплачених до бюджету, з тих підстав, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено факт надмірної сплати позивачем до бюджету митних платежів та право позивача на повернення коштів.

Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС передбачено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

У наданій на порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року (справа № К/9991/68902/12) суд касаційної інстанції, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову та визнання протиправними дій Запорізької митниці Міністерства доходів і зборів України щодо відмови відкритому акціонерному товариству "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" у поверненні надмірно сплачених платежів при митному оформленні товару і зобов'язання зазначеної митниці повернути позивачу надмірно сплачені кошти, дійшов висновку, що позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та доступними доказами саме позивач.

У наданій на порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року (справа № К/800/36998/14), касаційний суд у подібних правовідносинах, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що їх рішення не відповідають вимогам статті 159 КАС, оскільки у справі не встановлено, чи скористався позивач правом віднесення спірних сум до податкового кредиту, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Пунктом 5 частини першої статті 237 КАС передбачено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові від 9 грудня 2014 року (справа № 21-205а14) колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (z1097-07) та Порядком взаємодії (z1095-07) , на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

У справі, що розглядається, суд розглядав питання про бездіяльність Митниці щодо неподання до ГУ ДКС Висновку про повернення на підставі заяви Підприємства, у якій воно послалося на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2013 року, що набрала законної сили і якою визнано протиправними та скасовано рішення від 16 листопада 2012 року і картку відмови від 16 листопада 2012 року.

Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Митниця на порушення статті 43 ПК та Порядку повернення (z1097-07) не виконала обов'язок щодо належного розгляду заяви Підприємства про повернення з бюджету помилково та/або надмірно сплачених коштів та безпідставно відмовила у наданні Висновку про повернення.

Суд касаційної інстанції також погодився із висновком апеляційного суду про те, що вимога Підприємства про стягнення з Державного бюджету України суми митних платежів є передчасною, оскільки лише за наявності Висновку про повернення Митниці ГУ ДКС матиме підстави повернути Підприємству помилково та/або надмірно сплачені кошти, тому у цій частині позов Підприємства не підлягає задоволенню.

Із наведених судових рішень касаційного суду не вбачається неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Аналіз ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року не дає підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у вказаному рішенні Верховного Суду України.

Отже, рішення судів у справі, що розглядається, про зобов'язання відповідача надати Висновок про повернення та про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь Підприємства сум надмірно сплаченого ввізного мита та ПДВ ґрунтуються на правильному застосуванні ними норм матеріального права.

Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення (z1097-07) , на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону.

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК та розділу ІІІ Порядку повернення (z1097-07) , положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов'язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 17, 159 КАС, то аналіз рішення касаційного суду у справі, що розглядається, та рішень, наданих на порівняння [ухвали від 11 вересня 2013 року та 25 червня 2015 року (справи №№ К/9991/68902/12, К/800/37294/13 відповідно)], не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права.

Оскільки при вирішенні спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права до встановлених у справі обставин, а рішення у справі не суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року, то заява Митниці задоволенню не підлягає.