Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

ОСОБА_1, Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, про визнання квартири особистою приватною власністю та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_8, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась з вищезазначеним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_9

На обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди загинув її син ОСОБА_9 разом із дружиною ОСОБА_10 та неповнолітнім сином ОСОБА_11 Після їх смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1. Дана квартира була придбана ОСОБА_10 під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 28 червня 2002 року, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. У встановлений законом строк вона звернулася з заявою про прийняття спадщини після смерті сина. Також із заявою про прийняття спадщини звернулася мати ОСОБА_10 ОСОБА_5 Але нотаріусом їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, у зв'язку з тим, що частки в спільному майні подружжя не були визначені. Крім того, нотаріус послався на відсутність правовстановлюючих документів на квартиру на ім'я ОСОБА_9 Оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, вона вважає, що має право на спадкування 1/2 частини цієї квартири після смерті сина ОСОБА_9

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши під час судового розгляду свої позовні вимоги, просить встановити факт належності квартири АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності ОСОБА_10 та визнати за нею право власності на зазначену квартиру в цілому в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що хоча з 10 серпня 1996 року її дочка ОСОБА_10 і перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, але за надані ними з чоловіком ОСОБА_7 грошові кошти на ім'я дочки була придбана квартира АДРЕСА_2. Згодом ними було вирішено придбати для дочки більшу квартиру. 7 травня 2002 року ОСОБА_10 оформила договір дарування квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_4, при цьому останньою були сплачені грошові кошти за квартиру. Такий правочин був укладений з метою зменшення податків та вартості нотаріальних послуг. Після цього 28 червня 2002 року за кошти, отримані ОСОБА_10 від продажу квартири АДРЕСА_2, а також за додатково надані ними кошти ОСОБА_10 придбала квартиру АДРЕСА_1. Чоловік дочки, ОСОБА_9, участі в придбанні квартири не приймав, грошові кошти з сімейного бюджету на придбання квартири не витрачалися. Спільних коштів для придбання квартири ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не мали, так як обидва працювали в державних установах та їх заробітні плати були мінімальними. За цих підстав вважає, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_10 та має бути успадкована нею як її спадкоємцем у цілому.

Рішенням Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_10

Позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті дочки ОСОБА_10

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_8, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_4 та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що наявні підстави передбачені ст. ст. 24, 28 КпШС України, ст. ст. 1216, 1218, 1226, 1261, 1269, 1270 ЦК України, для визнання права власності по 1/2 частини спірної квартири за спадкоємцями першої черги ОСОБА_12 та ОСОБА_5, які в установлений законом шестимісячний строк прийняли спадщину, оскільки дана квартира була придбана ОСОБА_13 у період шлюбу з ОСОБА_14 за договором купівлі-продажу та не відноситься до роздільного майна подружжя, оскільки правочин був укладений нею в інтересах сім'ї, про що свідчить спільне проживання подружжя у придбаній квартирі до часу смерті.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_8, відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.