Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення суми за касаційноюскаргою ОСОБА_3, поданою її представником - ОСОБА_4, та касаційноюскаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 12 липня 2010 року між нею та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") на території Автономної Республіки Крим укладено договір депозитного вкладу "Депозит VIP" на суму 900 тис. доларів США під 10 % річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 366 днів з можливістю поповнення вкладу, за яким вона внесла на депозитний рахунок банку грошові кошти в розмірі 900 тис. доларів США, а потім 2 серпня 2011 року - 100 тис. доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 тис. доларів США, 26 липня 2012 року - 100 тис. доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 тис. доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 тис. доларів США, 1 жовтня 2012 року - 200 тис. доларів США, а всього 1 млн 800 тис. доларів США.

1 липня 2011 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозитного вкладу на суму 1 млн 140 тис. доларів США під 8 % річних, а з 12 жовтня 2012 року відповідно до додаткової угоди № 2 до договору під 10 % річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 12 місяців з можливістю поповнення вкладу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 рокубуло стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь суму вкладів та проценти за користування вкладами. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про покладення на ПАТ КБ "ПриватБанк" обов'язку видати кошти одноразовою операцією й у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні таких позовних вимог. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Проте зазначене рішення суду відповідачем не виконано та банк продовжує користуватися її грошовими коштами.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просиласуд стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь проценти за користування вкладами за період з 17 грудня 2014 року до 8 жовтня 2015 року за договором від 12 липня 2010 року у розмірі 148 599 доларів 71 цент США та 3 517доларів 74 центи США три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та суму не нарахованих та не виплачених процентів на вклад за цей же період за договором від 1 липня 2011 року у розмірі 177 322 долари 40 центів США та 4 299 доларів 46 центів США три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року позов ОСОБА_3. задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором банківського вкладу від 12 липня 2010 року у розмірі 148 599 доларів 71 центів США, що складається з: не нарахованих процентів у розмірі 145 081 доларів 97 центів США; трьох процентів річних у розмірі 3 517 доларів 74 центів США . Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором банківського вкладу від 1 липня 2011 року у розмірі 181 621 доларів 86 центів США, що складається з: не нарахованих процентів у розмірі 177 322 доларів 40 центів США; трьох процентів річних у розмірі 4 299 доларів 46 центів США.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 проценти за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 12 липня 2010 року у розмірі 14 547 доларів 95 центів США, та проценти за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 1 липня 2011 року у розмірі 17 780 доларів США, що разом складає 32 328 доларів 82 центів США. У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржуване рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання судового рішення щодо повернення грошових коштів, нарахування і виплати процентів за депозитними договорами, тому стягнув з відповідача нараховані проценти за укладеними депозитними договорами. Також відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_3, виходив із того, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року, що набрало законної сили, було зобов'язано банк видати позивачу вклади разом з нарахованими на них процентами, а також стягнуто з банка три проценти річних за порушення виконання грошового зобов'язання. У зв'язку з вимогою про повернення вкладу строк дії договорів закінчився, тому проценти за користування вкладами на умовах, встановлених договорами, стягненню не підлягають, а позивач має право на отримання процентів за користування її коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу у розмірі 1 % річних.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 12 липня 2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозитного вкладу "Депозит VIP" на суму 900 тис. доларів США під 10 % річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 366 днів з можливістю поповнення вкладу, за яким вона внесла на депозитний рахунок банку грошові кошти в розмірі 900 тис. доларів США, а потім 2 серпня 2011 року - 100 тис. доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 тис. доларів США, 26 липня 2012 року - 100 тис. доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 тис. доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 тис. доларів США, 1 жовтня 2012 року - 200 тис. доларів США, а всього 1 млн 800 тис. доларів США.

1 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозитного вкладу на суму 1 млн 140 тис. доларів США під 8 % річних, а з 12 жовтня 2012 року відповідно до додаткової угоди № 2 до договору під 10 % річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 12 місяців з можливістю поповнення вкладу.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом установлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь суму вкладів та проценти за користування вкладами.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про покладення на ПАТ КБ "ПриватБанк" обов'язку видати кошти одноразовою операцією й у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні таких позовних вимог. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, ухвалені в справі судові рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1286цс16 заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, вирішення даного позову про стягнення процентів за невиконання судового рішення у цивільній справі № 759/332/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення сум грошових вкладів, процентів на суми вкладів та трьох процентів річних є передчасним.

При цьому суд касаційної інстанції не може давати оцінку законності судових рішень щодо нарахування сум після невиконання іншого судового рішення, яке на даний час скасовано.

Разом з тим, якщо при новому розгляді справи будуть наявні підстави для стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суду слід звернути увагу на вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) за змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

При цьому нарахування процентної ставки за вкладом на вимогу застосовується у разі перерахування коштів на поточний рахунок вкладника, що свідчить про те, що він має можливість розпоряджатися своїм вкладом. Цих обставин апеляційний суд не встановив та оцінки їм не надав.

Отже, у порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справита дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - ОСОБА_4, та касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.