Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року,

У липні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" (далі - ТОВ "АРТ") укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень І поверху площею 195,3 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 Зазначений договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради". Пунктом 13 цього рішення доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

У подальшому за договором купівлі-продажу від 05 листопада 2010 року ТОВ "АРТ" здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень приватному підприємству "Фірма "Стенфорд-Інвест" (далі - ПП "Фірма "Стенфорд-Інвест"), яке 25 травня 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з товариством з обмеженою відповідальністю "УТЬОСОВ" (далі - ТОВ "УТЬОСОВ"), яке на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2014 року здійснило відчуження спірного нерухомого майна на користь ОСОБА_6

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року скасовано п. 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" та визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів - договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси (у тому числі спірних приміщень).

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив витребувати у ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Одеси нежитлові приміщення І поверху по вул. Торговій, 29/31, в м. Одесі;визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог заступнику прокурору Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси у особі Одеської міської ради відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову заступника прокурора Одеської області. Витребувано у ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Одеси майна в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення І поверху площею 195,3 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень І поверху площею 195,3 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 Зазначений договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради". Пунктом 13 цього рішення доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

У подальшому за договором купівлі-продажу від 05 листопада 2010 року ТОВ "АРТ" здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень ПП "Фірма "Стенфорд-Інвест", яке 25 травня 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з ТОВ "УТЬОСОВ", яке на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2014 року здійснило відчуження спірного нерухомого майна на користь ОСОБА_6

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року скасовано п. 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" та визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів - договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у тому числі спірного об'єкта нерухомого майна.

Витребовуючи нерухоме майно на користь територіальної громади м. Одеси майна в особі Одеської міської ради, апеляційний суд виходив із того, що спірне нерухоме майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси підлягає витребуванню у відповідача на користь власника - територіальної громади м. Одеси на підставі ст. 388 ЦК України з огляду на те, що воно було відчужене на підставі рішення Одеської міської ради, п. 13 якого про доручення представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси скасовано в судовому порядку як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки міська рада прийняла це рішення поза межами визначених законом повноважень. Втручання у право власності відповідача відбулось у зв'язку з обґрунтованим сумнівом щодо законності набуття нею право власності на спірне нежитлове приміщення, враховуючи висновки які містяться рішенні Вищого Господарського Суду України стосовно того, що уклавши договори купівлі-продажу, в тому числі і спірного майна, Одеська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень. За таких обставин право ОСОБА_6 на мирне володіння майном, яке захищається ст. 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, при вирішенні спору не порушено.

Колегія суддів погоджується із такими висновками.

Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Територіальна громада м. Одеси як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Одеській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2161цс16 від 02 листопада 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У постанові від 16 жовтня 2014 року Вищий господарський суд України визнав укладені Одеською міською радою договори дарування і купівлі-продажу удаваними правочинами і визнав їх недійсними. Водночас суд установив факт, що Одеська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень, та скасував п. 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року.

Таким чином, здійснення Одеською міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі власника майна - територіальної громади, що свідчить про правильність висновків апеляційного суду про те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_6 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

З урахуванням змісту Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Прийняття рішення про передачу майна комунальної власності у приватну позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на майно територіальної громади в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям майна із комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого майно вибуло з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, встановлені судом під час розгляду справи обставини вибуття спірного об'єкта нерухомості із володіння власника - територіальної громади м. Одеси - поза його волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування з огляду на зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності" та становлять підставу витребування майна власником від добросовісного набувача згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, на законність рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.