Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про усунення перешкод у користуванні квартирою, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року,

У січні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із указаним позовом, на обґрунтування якого вказав, що за договором купівлі-продажу від 24 травня 2012 року він придбав у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 Вказана квартира з 2003 року належала ОСОБА_8 на праві власності. На момент укладення договору купівлі-продажу квартири останній не перебував у шлюбі, арешту чи іншої заборони на відчуження квартири не було. Проте, вселитись у придбану квартиру він не має можливості, оскільки в ній проживає ОСОБА_7 без належних правових підстав, що порушує його право власності на спірну квартиру. Тому просив суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності, виселивши із вказаної квартири ОСОБА_7 без надання іншого житлового приміщення.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року, позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_6 у користуванні власністю квартирою АДРЕСА_1, виселивши ОСОБА_7 з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення.

У касаційній скарзі ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що відповідно до наданого договору купівлі-продажу квартири від 24 травня 2012 року, посвідченого ПН ХМНО Трубніковим С.О., реєстраційний номер 713, що підтверджується витягом про реєстрацію КП "ХМБТІ" за реєстраційним номером 204683 від 05 червня 2012 року, позивач є власником квартири АДРЕСА_1

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2005 року, яке набуло чинності, шлюб між відповідачем та третьою особою було розірваною.

Рішенням Київського районного суду від 10 серпня 2005 року, яке набуло чинності, відповідача було виселено з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого житлового приміщення та анульовано реєстрацію у вказаній квартирі, яке відповідачка виконала в добровільному порядку згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 19 жовтня 2007 року № 1045/07/21, винесеної державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ Погорєловим І.С.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2013 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розподіл спільного майна подружжя, у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року № 6-158цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 порушує право власника щодо вільного володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України (1618-15) , підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.