295/3977/14 Про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку - 15.03.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Богунського районного сулу м. Житомира від 08 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 22 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2016 року,

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, виселити із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення, а також зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зняти їх з реєстраційного обліку у вказаній квартирі.

Позов мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно вона є власником квартири АДРЕСА_1, яку вона придбала на прилюдних торгах. Вважала, що відповідачі на даний час самоправно займають належну їй на праві власності квартиру, чим порушують її права на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 вересня 2015 року, позов задоволено частково.

Виселено із квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2015 року визнано ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що встратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2015 року.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2016 року, в задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові ухвали, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та постановити нову ухвалу про скасування за нововиявленими обставинами рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2015 року.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що у березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області. В останній редакції позову просила визнати ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1, виселити їх із вищезазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення, а також зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зняти ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із реєстраційного обліку. Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно вона придбала спірну квартиру з прилюдних торгів, яку безпідставно продовжують займати відповідачі.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2015 року, яке ухвалами апеляційного суду Житомирської області від 16 вересня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2015 року залишено без змін, позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2015 року визнано ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги, приватним нотаріусомпосвідчено належність ОСОБА_4 на праві власності квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності від 04 березня 2014 року).

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягало державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно позивач 20 жовтня 2014 року продала спірну квартиру.

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2015 року, вказуючи на те, що ОСОБА_4 не є власником спірної квартири, оскільки 20 жовтня 2014 року її відчужила і не повідомила про це суд.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України передбачено, що підставою для перегляду рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

У пунктах 3, 4, 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) роз'яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (ч. 2 ст. 361 ЦПК України). Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Для визначених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 361 ЦПК України нововиявлених обставин необхідними умовами є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів). Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК, не є нововиявленими обставинами.

Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Постановляючи оскаржувані ухвали, суди прийняли до уваги вищенаведені роз'яснення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені у постанові від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) та дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 немає. При цьому суди правильно виходили із того, що обставини, на які заявник посилається у заяві, не є нововиявленими обставинами у розумінні ст. 361 ЦПК України.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими, правильність висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.