Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Ситнік О.М., Дьоміної О.О., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з наданням іншого житлового приміщення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що у належному їм на праві власності будинку без реєстрації проживають з 1999 року їх син - ОСОБА_6, невістка ОСОБА_7 та онука ОСОБА_10 Відповідачі не цікавляться станом їх здоров'я та не надають жодної допомоги. Внаслідок постійних конфліктів відповідачі фактично не впускають їх до приміщення будинку, що порушує їх право на вільне користування та розпорядження їх приватною власністю, тому на підставі ст. 391 ЦК України просили зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їм на праві приватної власності будинком АДРЕСА_1 шляхом їх виселення з вказаного житлового будинку із наданням їм іншого житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві власності будинком АДРЕСА_1 шляхом їх виселення з вказаного будинку з наданням іншого житла за адресою: АДРЕСА_2.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить позивачам на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 1985 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Скляровою Е.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2-7708, та договору дарування від 30 червня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Бучацькою Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2-3772 (а.с. 10-14).

У вказаному будинку, з 1999 року без реєстрації проживають відповідачі, які вселились у будинок за згодою позивачів, що не заперечувалося сторонами.

Також судами встановлено, що позивачі фактично проживають у будинку АДРЕСА_2, який належить на праві власності позивачу ОСОБА_6

Тобто сторони спільно не проживають та не пов'язані спільним побутом.

Крім того, у вересні 2013 році позивачі вже зверталися до суду з аналогічним позовом (справа № 308/16704/13-ц), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їм на праві приватної власності будинком АДРЕСА_1 шляхом їх виселення із вказаного житлового будинку з наданням їм іншого житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

Обґрунтування позовних вимог було аналогічне наведеному позивачами при зверненні з позовом у даній справі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2014 року, позовна заява у справі № 308/16704/13-ц на підставі п. 5 ст. 207 ЦПК України була залишена без розгляду.

Тобто, між сторонами вже тривалий час існує конфлікт і вирішити його в позасудовому порядку сторони не можуть.

За таких обставин, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди керуючись ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", обґрунтовано виходили з того, що відповідачі своїми протиправними діями порушують право позивачів на вільне користування та розпорядження їх приватною власністю.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, що відповідачі є наймачами житла та мають право, як і власники, користуватися спірним житловим приміщенням. Не надано доказів того, що відповідачі є членами сім'ї позивачів.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.