Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсними кредитний договір № 65/П/27/2006-840 від 02 жовтня 2006 року, іпотечний договір від 02 жовтня 2006 року та договір поруки від 02 жовтня 2006 року;

- стягнути з публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та суму в порядку, встановленому для повернення майна, що утримується без достатніх правових підстав, у розмірі 211 003 грн 48 коп.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 02 жовтня 2006 року між ним та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 81 567,00 доларів США зі сплатою 9,5 % річних та комісії (щомісячна) у розмірі 0,35% зі строком повернення до 01 жовтня 2026 року; мінімальний платіж - 1 211,00 доларів США, строк сплати - 10 число кожного місяця.

Позивач вказував, що ним до 2013 року здійснювалося погашення кредиту мінімальними платежами в розмірі 1 211,00 доларів США, проте у 2013 році працівником банку його було повідомлено про наявність помилки при визначенні розміру мінімального платежу за кредитом та про новий розмір мінімального платежу у сумі 740,00 доларів США, у зв'язку із чим позивач здійснював платежі за кредитом у вказаній сумі.

У 2014 році банк повідомив позивача про наявність заборгованості за вказаним кредитним договором, оскільки ним не сплачувався мінімальний платіж у розмірі 1 211,00 доларів США, у зв'язку із чим були нараховані штрафи та пеня.

Посилаючись на те, що відповідач свідомо приховав інформацію, що визнана Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та ст.ст. 1046- 1057 ЦК України в частині невідповідності встановленого банком мінімального щомісячного платежу фактичним умовам кредитування та обов'язковому достроковому погашенню кредиту при такому мінімальному платежу не за 20 років, а фактично за 10 років, а також свідомо ввів позивача - споживача в оману щодо розміру щомісячного мінімального платежу, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) та п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , а також виходили з того, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ "КБ "НАДРА" про визнання недійсним договору, укладеного внаслідок обману споживача, та договорів, що забезпечували виконання основного зобов'язання, відшкодування збитків та моральної шкоди (а. с. 82-84, 99-103).

При цьому судами враховано, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови на протязі майже п'яти років.

Відхиляючи доводи заявника про те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року встановлено наявність помилки при укладенні кредитного договору, апеляційний суд вмотивовано виходив з того, що вказаним судовим рішенням встановлено невірне визначення відповідачем розміру мінімального необхідного щомісячного платежу, проте зазначено, що вказана обставина свідчить про необхідність внесення змін до кредитного договору, а саме до п. 3.3.2, та про необхідність здійснення перерахунку сплачених сум, виходячи з нового вірного розміру щомісячного платежу, а не про наявність підстав для визнання кредитного договору та договорів забезпечення недійсними в цілому (а. с. 82-84).

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.