Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

Єрьоміна А.В.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі № 826/12413/16 за позовом Політичної партії "Грузинська партія України" до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

Політична партія "Грузинська партія України" звернулася в суд з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України під час розгляду документів за результатами звернення ПП "Грузинська партія України" до Міністерства юстиції України 16.03.2016;

визнати протиправними ненадання Міністерством юстиції України адміністративної послуги з державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу Політичну партію "Грузинська партія України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за результатами звернення Партії до Міністерства юстиції України 16.03.2016;

зобов'язати Міністерство юстиції України здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Політичну партію "Грузинська партія України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за результатами звернення Партії до Міністерства юстиції України від 16.03.2016;

визнати рішення державного реєстратора від 29.06.2016 за № 167/19.4 про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про Політичну партію "Грузинська партія України", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виданого з порушенням повноважень державного реєстратора, незаконним та скасувати;

зобов'язати Міністерство юстиції України притягнути до відповідальності державного реєстратора.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у реєстрації змін до відомостей про ПП "Грузинська партія України".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора від 29.06.2016 за № 167/19.4 про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про Політичну партію "Грузинська партія України", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зобов'язано Міністерство юстиції України здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Політичну партію "Грузинська політична України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за результатами звернення Партії до Міністерства юстиції України від 16.03.2016.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.03.2016 року відбувся З'їзд політичної партії "Грузинська партія України", на якому прийнято рішення про зміну місцезнаходження політичної партії "Грузинська партія України" та про зміну назви/найменування політичної партії "Грузинська партія України", які оформлені протоколом № 1 З'їзду політичної партії "Грузинська партія України".

Відповідно до Протоколу № 1 З'їзду політичної партії "Грузинська партія України" від 14.03.2016 були внесені зміни, зокрема, щодо місцезнаходження Політичної партії "Грузинська партія України" з м. Одеса, вул. Радісна, буд. 9 на м. Київ. вул. Туполєва буд. 17К, нежитлове приміщення №1; щодо зміни/найменування Політичної партії "Грузинська партія України" на Політична партія "БЛОК МІХЕІЛА СААКАШВІЛІ" (скорочена назва/найменування ПП "БМС"); щодо внесення відповідних технічних змін, виключно, щодо нової назви/найменування Політичної партії "БЛОК МІХЕІЛА СААКАШВІЛІ" та скороченої назви/найменування ПП "БМС" в установчі документи, а саме - Статуту, Програми та у Свідоцтво і уповноваження Голову Партії ОСОБА_5 на підписання Статуту і Програми.

16.03.2016 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України з документами для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи.

Листом Міністерства юстиції України від 13.05.2016 року № 4011-0-33-16-19.4 повідомлено позивача про те, що відповідачем прийнято рішення від 13.05.2016 року № 100/19.4, яким розгляд документів, поданих для державної реєстрації змін до відомостей про Партію, зупинено на 15 календарних днів.

На виконання вимог рішення від 13.05.2016 року № 100/19.4, позивачем подана редакція статуту Партії та зазначено у супровідному листі Партії про технічну помилку відповідно до прийнятих З'їздом Партії від 14.03.2016 рішень.

У Правовому висновку від 13.06.2016 року щодо відповідності вимогам Конституції (254к/96-ВР) та законів України документів, поданих до державної реєстрації змін до відомостей про політичну партію "Грузинська партія України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого у державній реєстрації змін місцезнаходження, назви, до статуту та програми Партії, прийнятих З'їздом Партії від 14.03.2016 року можливо відмови.

29.06.2016 року прийнято рішення про відмову у державній реєстрації змін місцезнаходження, назви, до статуту та програми Партії, прийнятих З'їздом Партії від 14.03.2016 року, оскільки протягом встановленого строку не усунуто підстав для зупинення розгляду документів, відповідно до статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та керуючись пунктом 7 розділу V Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 лютого 2016 року № 359/5 (z0200-16) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2016 року за № 200/28330 (z0200-16) , та на підставі правового висновку щодо відповідності вимогам Конституції та законів України документів, поданих для державної реєстрації змін до відомостей про Політичну партію "Грузинська партія України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, від 13 червня 2016 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення відповідача є безпідставним та необґрунтованим, порушує права та інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Статтею 4 Закону України "Про політичні партії в Україні" встановлено, що Політичні партії є рівними перед законом.

Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності.

Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про політичні партії в Україні" № 2365-III від 05.04.2001, політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Статтею 11 цього Закону передбачено, що політична партія набуває статус юридичної особи з моменту її реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

Відповідно до п.11 ч.2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить державна реєстрація політичних партій.

Статтею 25 даного Закону передбачено порядок реєстрації проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій.

Зокрема, пунктом 5 частини 2 цією статті встановлено, що порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає:

1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника);

2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі;

3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі;

4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру;

5) перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів;

6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації;

7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об'єднання;

8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру;

9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів юридичної особи.

Рішенням про зупинення розгляду документів, поданих 16.03.2016 року для державної реєстрації змін до відомостей про Партію, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, від 13.05.2016 № 100/19.4 розгляд документів було зупинено на 15 календарних днів для усунення невідповідності відомостей, зазначених у заяві про державну реєстрацію, відомостям, зазначеним у документах, поданих для державної реєстрації, або відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

У пояснювальному листі Партія звернула увагу, що технічною помилкою секретаря З'їзду Партії від 14.03.2016 було не відображення в Статуті рішень З'їзду Партії про зміну місцезнаходження. На з'їзді Партією одноголосно прийнято рішення зміни пунктів Статуту Партії виключно щодо нової назви/найменування. Вносити зміни в частині нового місцезнаходження в Статут не збиралися, а тому пункт, який стосувався місцезнаходження, автоматично був видалений на З'їзді Партії за результатами голосування про внесення змін до пунктів лише в частині назви/найменування.

Із урахуванням вищезазначеного, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав вважати, що позивачем було виконано вимоги рішення відповідача про зупинення розгляду документів від 13.05.2016 № 100/19.4.

Частиною 5 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що у разі подання документів, необхідних для усунення підстав для зупинення розгляду документів, протягом встановленого строку розгляд документів поновлюється.

Проте, як встановлено судами, за результатами розгляду поданих документів надано правовий висновок від 13.06.2016 року та 29.06.2016 року прийнято рішення про відмову у державній реєстрації змін місцезнаходження, назви до статуту та програми Партії, прийнятих З'їздом Партії від 14.03.2016.

Підставою для прийняття даного рішення став висновок державного реєстратора про те, що протягом встановленого строку позивачем не усунуто підстав для зупинення розгляду документів (відповідно до статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Статтею 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначений вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації.

Зокрема, відповідно до п.4 ч.1 цієї статті у державній реєстрації може бути відмовлено, якщо заявником не усунуто підстав для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем на виконання рішення державного реєстратора № 100/19.4 були подані необхідні документи та належним чином обґрунтовано наявність технічної помилки у Статуті.

Відповідно, враховуючи те, що позивачем було належним чином виконано вимоги рішення № 100/19.4 про зупинення розгляду документів, посилання відповідача на п.4 ч.1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" як на підставу відмови у державній реєстрації є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Щодо посилань відповідача на додаткові обставини для відмови у державній реєстрації, а саме: невідповідність Статуту партії вимогам ст. 6, 8 Закону України "Про політичні партії", колегія суддів зазначає наступне.

Вимоги щодо статуту політичної партії закріплені статтею 8 цього Закону.

Зокрема, Статут політичної партії має містити такі відомості:

1) найменування політичної партії;

2) перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;

3) порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;

4) права та обов'язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;

5) порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків;

6) порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;

7) порядок скликання та проведення партійних з'їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;

8) джерела матеріальної та фінансової підтримки політичної партії, її місцевих організацій, порядок здійснення витрат політичної партії;

8-1) порядок здійснення внутрішньопартійного фінансового контролю (аудиту) за надходженнями і витратами політичної партії, її місцевих організацій, а також порядок утворення (призначення на посаду та звільнення з посади), повноваження і термін повноважень органів чи посадових осіб, відповідальних за здійснення такого контролю (аудиту);

8-2) порядок залучення аудиторської фірми для проведення зовнішнього незалежного фінансового аудиту звітності про доходи, майно, витрати і фінансові зобов'язання політичної партії, її місцевих організацій;

9) порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквідації (саморозпуску);

10) розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати місцевих рад в багатомандатних виборчих округах і має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку.

Колегія суддів звертає увагу, що даний перелік вимог щодо статуту політичної партії є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи від 09.02.2016 № 359/5 (z0200-16) встановлено, що правовий висновок має містити обґрунтування з посиланням на конкретні норми законодавства щодо відповідності вимогам Конституції та законів України, статуту (положенню) відповідної політичної партії документів, поданих для державної реєстрації. У разі державної реєстрації створення політичної партії також зазначається кількість підписів громадян України, зібраних на підтримку рішення про створення політичної партії не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим.

У разі невідповідності вимогам Конституції та законів України поданих для державної реєстрації документів у висновку зазначаються відповідні положення законодавства, яким суперечать (з якими не узгоджуються) подані для державної реєстрації документи та/або норми статуту (положення), які порушені при прийнятті політичною партією відповідних рішень.

Разом з тим, правовий висновок від 13 червня 2016 року щодо відповідності вимогам Конституції України (254к/96-ВР) та законам України статуту Партії містить посилання на необхідність приведення п.3.1 Статуту у відповідність до норм ст. 6 Закону України "Про політичні партії в Україні" без конкретної вказівки на допущене порушення, що суперечить вимогам ст.8 даного Закону, Порядку № 359/5 (z0200-16) та спростовується матеріалами справи.

Зокрема, статтею 6 Закону України "Про політичні партії в Україні" встановлені вимоги щодо членства в політичних партіях та його обмеження.

Із матеріалів справи вбачається, що пунктом 3.1 Статуту встановлено, що "Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) має право голосу на виборах, визнає програму і Статут партії, неухильно виконує партій рішення"

Пунктом 3.2 Статуту передбачено, що "Членами Партії не можуть бути: судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці, працівники органів доходів і зборів, персонал Державної кримінально-виконавчої служби України, працівники Національного антикорупційного бюро України".

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість вимог відповідача щодо необхідності приведення п.3.1 Статуту у відповідність з нормами ст. 6 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Щодо висновку про невідповідність Статуту вимогам ст. 8 Закону України "Про політичні партії в Україні", то колегія суддів зазначає, що таке посилання є загальним, не містить вказівку на конкретну норму (частину) статті 8 даного Закону, а тому вважається не належно обгрунтованим.

Крім того, колегія суддів вбачає за необхідне звернути увагу на наступне.

Розділом V Порядку № 359/5 (z0200-16) передбачено особливості проведення державної реєстрації політичних партій.

Зокрема, встановлено, що державна реєстрація політичних партій проводиться на підставі правового висновку за результатами правової експертизи поданих для державної реєстрації документів.

Правовий висновок готується державним реєстратором за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру в межах строку розгляду документів для державної реєстрації, встановленого Законом, але не пізніше ніж за 2 дні до закінчення такого строку.

Правовий висновок підписується державним реєстратором та після проходження процедури візування в установленому законодавством порядку подається на затвердження Міністру юстиції України або його заступнику відповідно до розподілу повноважень.

Правовий висновок в межах повноважень, визначених Законом, затверджується Міністром юстиції України або його заступником відповідно до розподілу повноважень.

На підставі затвердженого правового висновку державний реєстратор приймає рішення про проведення державної реєстрації або про відмову в такій реєстрації, яке формується за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру в електронній формі, та підписує його.

В контексті зазначеного, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Пунктом 8 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що установчий документ юридичної особи, положення, регламент, список суддів постійно діючого третейського суду, статут (положення) громадського формування, що не має статусу юридичної особи, повинен містити відомості, передбачені законодавством, та відповідати законодавству.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.25 Закону порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів.

Пунктом 2 ч.1 ст.27 встановлено, що однією із підстав для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації, є невідповідність документів вимогам, установленим статтею 15 цього Закону.

Відповідно, у разі встановлення державним реєстратором невідповідності установленого документа (Статуту) вимогам законодавства, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду документів.

Розгляд документів зупиняється на строк, що становить 15 календарних днів з дати їх подання.

Частиною 4 ст.27 Закону встановлено, що повідомлення про зупинення розгляду документів із зазначенням строку та виключного переліку підстав для його зупинення та рішення суб'єкта державної реєстрації про зупинення розгляду документів розміщуються на порталі електронних сервісів у день зупинення та надсилаються заявнику на адресу його електронної пошти.

Враховуючи те, що у повідомленні про зупинення розгляду документів від 13 травня 2016 року визначено лише одну підставу для зупинення - невідповідність відомостей, зазначених у заяві про державну реєстрацію, відомостям, зазначеним у документах, поданих для державної реєстрації, то посилання відповідача на наявність додаткових підстав для відмови у державній реєстрації, не зазначених у повідомленні про зупинення розгляду документів, є такими, що суперечать нормам діючого законодавства.

Зважаючи на викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 29.06.2016 за № 167/19.4 про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про Політичну партію "Грузинська партія України", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Міністерства юстиції України здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Політичну партію "Грузинська політична України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за результатами звернення Партії до Міністерства юстиції України від 16.03.2016 р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду в здійснення дискреційних повноважень органу державної реєстрації.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" суб'єктом державної реєстрації політичних партій являється Міністерство юстиції України.

Згідно зі ст.6 цього Закону державний реєстратор являється особою, яка перебуває у трудових відносинах із суб'єктом державної реєстрації (в даному випадку - Міністерством юстиції України).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади

Відповідно до ст. 159 КАС України повинно бути законним і обґрунтованим. Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 (v0007760-13) встановлено, що судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов'язковим до виконання на всій території України.

Пунктом 10.3 Постанови передбачено, що у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Статтею 7 КАС України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя, такі як: верховенство права та законність.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" "Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права". Аналогічне положення міститься в ст. 8 КАС України.

Зокрема, у справі "Галфорд проти Сполученого Королівства" від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив "словосполучення "згідно із законом" не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі)". "Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень.

Саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі № 1-10/2004 розкривається поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (рішення Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.

Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

В такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

У даній справі, відповідач як суб'єкт владних повноважень у разі настання визначених законодавством умов зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише конкретно визначені законодавством обставини.

Відповідно, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, суд, з метою ефективного захисту порушених прав, може втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов'язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

У контексті обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб'єктами, насамперед, положень ст. 19 Конституції України про зобов'язання органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та ст. 4 Закону України "Про політичні партії в Україні" про сприяння діяльності політичних партій колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині здійснення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу Політичну партію "Грузинська політична України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за результатами звернення Партії до Міністерства юстиції України від 16.03.2016 року Міністерством Юстиції України.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.