Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Яворівська сільська рада, Служба у справах дітей Долинської РДА, про виселення з житлового будинку та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, та остаточно просив виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації.

На обґрунтування позову ОСОБА_4 посилався на те, що 20 червня 1981 року його батько ОСОБА_7 подарував йому вказане вище будинковолодіння, яке належало йому на праві власності, проте у зв'язку із тим, що позивач працював у Росії, він надав дозвіл на проживання у вказаному будинку своїй матері ОСОБА_8 та братові ОСОБА_9

Позивач вказував, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2011 року було визнано за ОСОБА_9 право власності на спірне будинковолодіння, і у подальшому ОСОБА_9 подарував цей будинок відповідачці ОСОБА_5, проте вказане рішення суду було скасовано рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2014 року, а рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2015 року було визнано недійсним договір дарування спірного домоволодіння, укладений 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, і зобов'язано ОСОБА_5 повернути вказаний будинок ОСОБА_4

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 у добровільному порядку відмовляється повернути йому будинковолодіння і виселиться з нього разом з сином, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_5 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_6 з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, що позивач є власником спірного житлового будинку, а згідно з актами державного виконавця від 19 травня та 03 червня 2015 року рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2015 року про зобов'язання ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 вказаний будинок добровільно не виконано (а. с. 14,15), у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку, що проживання відповідачки та її неповнолітнього сина в спірному будинку і небажання виселитись на вимогу позивача порушує право власності останнього, так як створює йому перешкоди у володінні та користуванні його майном, а тому підлягає захисту в порядку ст. 391 ЦК України шляхом виселення відповідачів з належного ОСОБА_4 на праві власності житлового будинку.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.