Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" про визнання правочинів недійсними та стягнення коштів за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 25 лютого 2015 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" (далі - ТОВ "ЕкономКомфорт") укладено договір № 04078/15, за умовами якого товариство зобов'язалось за плату вчинити від її імені та за її рахунок певні юридичні дії, направлені на придбання товару, визначеного у додатку № 1 до договору, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування, присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі, організувати та проводити розподіл свідоцтв, здійснити оплату товару на користь учасника або надати учаснику відповідну суму у позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені договором та додатковою угодою до нього. 25 лютого 2015 року між нею та товариством укладено договір № 04078, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання за плату забезпечити оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі.

Позивачка вказувала про те, що діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, яка підлягає ліцензуванню.

Зазначала про те, що вона як споживач послуг має право, без укладення договору № 04078, на отримання повної інформації про послугу та її виконавця, що відповідає положенням п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів". Отже, послуги, що є предметом договору № 04078, їй не потрібні, у разі неможливості отримання позики. Вважала, що така підприємницька практика відповідача вводить її як споживача в оману, є нечесною та підлягає ліцензуванню (ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів"). Станом на дату укладення сторонами договорів відповідач такої ліцензії не отримував. Крім того, нею на виконання умов вказаних договорів було сплачено на користь товариства 23 121 грн 39 коп.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просила суд визнати договір № 04078/15 від 25 лютого 2015 року та договір № 04078 від 25 лютого 2015 року недійсними, стягнути з ТОВ "ЕкономКомфорт" на її користь 23 121 грн 39 коп.

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договори, укладені між ОСОБА_4 і ТОВ "ЕкономКомфорт" № 04078/15 та № 04078 від 25 лютого 2015 року, недійсними. Стягнуто з ТОВ "ЕкономКомфорт" на користь ОСОБА_4 суму 23 079 грн 72 коп., сплачену за договорами № 04078/15 та № 04078 від 25 лютого 2015 року. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "ЕкономКомфорт", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оціненихдоказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшлиправильного висновку про те, що оскільки умовами укладеного між сторонами договору № 04078/15 від 25 лютого 2015 року передбачено надання товариством позивачу фінансових послуг, а саме надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах, то відповідно до положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) є обов'язковим отримання відповідачем ліцензії для надання таких послуг.

Суди дійшли вірного висновку про застосування положень ч. 1 ст. 227 ЦК України та визнання недійсним договору № 04078/15 від 25 лютого 2015 року як такого, що вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).

Колегія суддів, погоджується з висновком судів про те, що ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів, що позивачем доведено.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач не повідомив позивача про відсутність у нього ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, здійснюючи нечесну підприємницьку діяльність, унаслідок чого відповідно до положень ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" наявні підстави для визнання недійсним договору № 04078 від 25 лютого 2015 року. Таким чином, з ТОВ "ЕкономКомфорт" на користь позивача підлягають стягненню 23 079 грн 72 коп. сплачені ОСОБА_4 на виконання недійсних правочинів, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 6 квітня 2016 року № 6-2531цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" відхилити.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.