Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про скасування постанови органу, що проводив слідчі дії, відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та витрат на правову допомогу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 грудня 2006 року його було незаконно затримано за підозрою у скоєнні злочину та направлено до ізолятора тимчасового тримання на три доби.

Постановою про накладення арешту на майно від 18 грудня 2006 року слідчий Заставський І.А. наклав арешт на його майно.

17 лютого 2007 року постановою слідчого Заставського І.А. кримінальне переслідування відносно нього було закрито на підставі ч. 2 ст. 213 КПК України у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину та вичерпанням можливостей їх отримати.

Зазначав, що постанову про припинення кримінального переслідування відносно нього йому вручено не було, її копію він отримав отримав тільки у грудні 2013 року.

Незважаючи на те, що кримінальне переслідування відносно нього було закрито, однак арешт з його майна знятий не був.

Вказував на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2013 року, та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2013 року встановлено факт невручення йому постанови про припинення кримінального переслідування в установленому законом порядку.

Окрім того, що слідчий Заставський І.А. не вручив йому й копію постанови від 17 лютого 2007 року про припинення кримінального переслідування, він також не виконав і обов'язок щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями, як того передбачає ст. 53-1 КПК України.

Звертав увагу на те, що з метою поновлення своїх законних прав і відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями слідчого Заставського І.А., він звернувся до суду і рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2012 року стягнуто кошти на його користь на відшкодування завданої моральної шкоди та роз'яснено, що для відшкодування матеріальних витрат і витрат на правову допомогу існує порядок, визначений Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

25 листопада 2013 року першим заступником начальника - начальником СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області було винесено постанову про відшкодування ОСОБА_4 шкоди у розмірі 1 260 грн.

Позивач зазначає, що постанова від 25 листопада 2013 року є передчасною, необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам Закону, оскільки у ній невірно визначено проміжок часу протягом якого він знаходився під кримінальним переслідуванням та до нього був застосований запобіжний захід - підписка про невиїзд, та його майно знаходилось під арештом.

Позивач також вважає, що вказана постанова може бути оскаржена у порядку, визначеному ч. 2 ст. 12 Закону, згідно з якою "у разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку".

Звертав увагу на те, що до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, яка була скасована лише 09 лютого 2014 року, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості вільно пересуватись за межами свого помешкання та було позбавлено права вільно займатись підприємницькою діяльністю, оскільки усі види його підприємницької діяльності пов'язані з вільним пересуванням по території всієї України.

Посилаючись на наведене, позивач з урахуванням уточнень просив скасувати постанову СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 25 листопада 2013 року про відшкодування шкоди та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на його користь матеріальні збитки у розмірі 67 196,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 282 770,00 грн.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасуватиоскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що постановою першого заступника начальника - начальника СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 25 листопада 2013 року позивачу відшкодовано матеріальну шкоду, а саме втрачений заробіток за період з 06 грудня 2006 року до 17 лютого 2007 року.

При цьому судами правильно зазначено, що відповідно до ст. 151 КПК України ( в редакції 1960), яка діяла на час виникнення правовідносин, підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. Підписка про невиїзд позивача діяла з 08 грудня 2006 року до 02 вересень 2014 року.

Разом з тим, доказів на підтвердження факту неможливості здійснення ОСОБА_4 підприємницької діяльності та необхідності здійснення підприємницької діяльності саме за межами м. Дніпропетровська, а також доказів звернення до слідчого для надання йому дозволу відлучатися із зареєстрованого місця проживання, останнім не надано, як і не надано доказів які б свідчили про розмір суми грошових коштів, витрачених позивачем на правову допомогу.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.