Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" на рішення апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року,

У вересні 2014 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 2 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти в розмірі 400 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2015 року.

Рішенням Овідіопільського районного суду Одеської області від 16 грудня 2011 року з ОСОБА_4 стягнено заборгованість, яка виникла станом на 10 жовтня 2011 року, проте і після ухвалення рішення позивач кредит не повертає.

Станом на 23 вересня 2014 року утворилась заборгованість на загальну суму 211 892,30 доларів США, яку позивач і просив стягнути.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_4 заборгованість за відсотками у розмірі 98 352,61 доларів США і пеню у розмірі 42 790,32 доларів США.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному цим Законом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що 22 лютого 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредит на суму 400 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2015 року.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. Планетній, 32 у с. Мізікевича Овідіопольського району Одеської області та земельна ділянка площею 0,10 га за цією ж адресою.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 грудня 2011 року з ОСОБА_4 стягнено заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 10 жовтня 2011 року.

За даними, які містяться у матеріалах справи, вказане рішення не виконано, кредитна заборгованість не погашена.

Також встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 2 лютого 2015 року звернено стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на суму 580 935,27 доларів США, з яких заборгованість за кредитом 246 675,63 доларів США, проценти у сумі 202 752,30 доларів США і пеня у сумі 131 507,34 доларів США.

Звернувшись до суду з позовом, рішення у якому переглядається, банк просив стягнути різницю між процентами та пенею, яка утворилась за період з 23 вересня 2014 року (час звернення до суду з цим позовом) по 16 грудня 2011 року (час ухвалення рішення про стягнення заборгованості).

Також банк не заперечував, що просить стягнути різницю між вартістю предмета іпотеки, на який звернено стягнення, та розміром заборгованості. Такі доводи наведені і в касаційній скарзі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції застосував позовну давність в один рік до вимог про стягнення пені та виходив із розрахунку пені за період з 16 жовтня 2013 року по час звернення до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 2 лютого 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості стягнено кредитну заборгованість (до складу якої входить: сума кредиту - 246 675,63 доларів США, проценти 202 752,30 доларів США, пеня 131 507,34 доларів США), яка виникла станом на 23 вересня 2014 року. Також апеляційний суд зазначив, що подання позову про стягнення різниці між вартістю предмета іпотеки та сумою дійсної заборгованості є передчасним, оскільки виконавче провадження з реалізації предмета іпотеки не закінчено.

Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на фактичних обставинах, встановлених судом, і відповідає вимогам закону.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, суди дійшли висновку про те, що не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) , наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником.

Судом апеляційної інстанції з огляненої у судовому засіданні справи № 509/4648/14-ц встановлено, що через п'ятнадцять днів після звернення до суду з цим позовом, банк звернувся з позовом до цього ж відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки у погашення заборгованості, яка утворилась станом на 23 вересня 2014 року, і рішенням суду від 2 лютого 2015 року позов задоволено.

Встановивши, що банк одночасно звернувся до суду з окремими позовами про стягнення заборгованості і про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначивши суму заборгованості за обома позовами станом на 23 вересня 2014 року і не маючи відомостей про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у позові.

За умови невиконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, порушення питання про покладення на боржника відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання передчасне.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанцій відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статті 213 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують, тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.

Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.