589/1511/15-ц Про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 01.03.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Бель Шостка Україна", третя особа - ОСОБА_2, про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 1 червня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 10 лютого 2001 року по 16 березня 2015 року він працював на посаді водія автотранспортних засобів у публічному акціонерному товаристві "Бель Шостка Україна" (далі - ПАТ "Бель Шостка Україна"). Наказом від 16 березня 2015 року № 62-к його було звільнено з роботи за появу на роботі в нетверезому стані та у зв'язку з прогулом без поважних причин. Вважав цей наказ незаконним, оскільки на час його видання сплив строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, акт від 10 лютого 2015 року № 2 про перебування (появу) на роботі працівника в стані сп'яніння містить суперечливі покази свідків, а висновок про стан сп'яніння від 10 лютого 2015 року складений наркологічним диспансерним відділенням комунального закладу "Шосткинська ЦРЛ" з порушенням вимог Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 9 вересня 2006 року № 400/666 (z0931-09) .

Зазначав, що ним не було допущено прогулу, оскільки він написав заяви про надання відгулу за раніше відпрацьований час та двох днів відпустки, які передав безпосередньому керівнику - ОСОБА_1

Разом з тим, він є головою первинної профспілкової організації працівників відкритого акціонерного товариства "Шосткинський міськмолкомбінат" і його було звільнено всупереч вимогам ч. З ст. 252 КзПП України, оскільки на його звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП України ні первинна профспілка, ні профспілка вищого рівня не надавали, а при його звільненні за п. 4 ст. 40 КЗпП України відповідач до профспілки за наданням згоди не звертався. Внаслідок таких неправомірних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив у 100 тис. грн.

З урахуванням зазначеного позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ "Бель Шостка Україна" від 16 березня 2015 року № 62-к, поновити його на роботі; стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 58 937 грн 20 коп. та моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Бель Шостка Україна" № 62-к від 16 березня 2015 року.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді водія автотранспортних засобів молоковоза МАЗ 2 класу департаменту з транспорту ПАТ "Бель Шостка Україна" з 16 березня 2015 року.

Стягнуто з ПАТ "Бель Шостка Україна" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 57 114 гри 40 коп. з наступним відрахуванням всіх обов'язкових податків та внесків при виплаті грошової суми.

Стягнуто з ПАТ "Бель Шостка Україна" на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 1 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перебування позивача на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння не підтверджено належними і допустимими доказами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із доведеності факту перебування позивача 10 лютого 2015 року на роботі у нетверезому стані. Також апеляційний суд вважав, що відповідачем доведено, що ОСОБА_3 у встановленому порядку не узгодив дні відгулу та відпустки, тому дні з 11 лютого 2015 року по 13 лютого 2015 року є прогулами. Крім того, роботодавцем при звільненні позивача дотримано місячного строку для дисциплінарного стягнення, встановленого ст. 148 КЗпП України, оскільки з 4 березня 2015 року по 13 березня 2015 року він був тимчасово непрацездатним. Також апеляційним судом зазначено, що відмова профспілки у дачі згоди на звільнення позивача є недостатньо аргументованою та не підтверджується переконливими доказами, а тому дійшов висновку про те, що при звільненні ОСОБА_3 роботодавець діяв відповідно до вимог законодавства про працю.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що з 10 лютого 2001 року ОСОБА_3 був прийнятий водієм 2 класу у ВАТ "Шосткинський міськмолкомбінат", яке перейменовано у ПАТ "Бель Шостка Україна" (наказ від 10 листопада 2010 року № 190).

Відповідно до акту № 2, складеного 10 лютого 2015 року о 14 год. 45 хв., 10 лютого 2015 року на контрольно-пропускному пункті ПАТ "Бель Шостка Україна" о 16 год. 45 хв. було затримано ОСОБА_3, який знаходився в стані алкогольного сп'яніння.

Для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння ОСОБА_3 був оглянутий лікарем наркологічного диспансерного відділення КЗ "Шосткинська ЦРЛ" Пахомовою М.В. 10 лютого 2015 року о 17 год. 05 хв. При огляді встановлено, що ОСОБА_3 був напружений, збуджений, метушливий, агресивний, говіркий, висловлювався нецензурною лайкою. У часі, місці та власній особистості орієнтувався вірно. Мова гучна, змазана, супроводжувалась жестикуляцією. У позі Ромберга - нестійкий, при пальце-носовій пробі промахувався, був наявний тремор пальців рук. З ротової порожнини відчувався різкий запах алкоголю. У видихуваному повітрі, дослідженому на пристрої "Алконт" о 17 год. 25 хв., наявність алкоголю становила 1,8 %; повторно проходити тест на апараті ОСОБА_3 категорично відмовився. Було здійснено забір крові о 17 год. 40 хв. у два стерильні флакони по 5 мл.

Згідно з висновком від 11 лютого 2015 року № 5 в крові виявлено етиловий спирт в кількості 0,6 проміле. Результати огляду оформлені протоколом № 59 та надано висновок, що ОСОБА_3 перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, протягом 11-13 лютого 2015 року ОСОБА_3 був відсутній на роботі. При цьому позивач зазначав, що його відсутність на роботі у вказаний період є правомірною, оскільки 11 лютого 2015 року подав заяву про надання йому на цей день відгулу за сімейними обставинами, а також ним було подано заяву щодо надання відпустки на 12-13 лютого 2015 року. У свою чергу, відповідач зазначив, що ОСОБА_3 у встановленому порядку не узгодив дні відгулу та відпустки, а тому його відсутність протягом 11-13 лютого 2015 року на роботі є прогулами, а, відтак, він підлягає звільненню з роботи відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України.

12 лютого 2015 року відповідач звернувся з поданням до профспілкового комітету первинної організації працівників ВАТ "Шосткинський міськмолкомбінат" та Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Листами від 3 березня 2015 року та від 4 березня 2015 року профспілкового комітету первинної організації працівників ВАТ "Шосткинський міськмолкомбінат" та Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" відповідачу було відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Також Всеукраїнською професійної спілки "Захист справедливості" на запит суду 2 листопада 2015 року прийнято постанову (протокол № 57) про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав,передбачених пп. 4, 7 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У разі, якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статусом.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що відмова профспілкових органів в наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою. Отже, звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства.

При цьому апеляційний суд не врахував таке.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Для працівників, обраних до профспілкових органів, ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" встановлені додаткові, окрім вказаних у зазначених правових нормах, гарантії при звільненні і передбачено, що їх звільнення допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки.

Виходячи із наведених норм та враховуючи, що необґрунтованість рішення профспілкового органу породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення цього права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Оскільки зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ст. 3 ЦК України, ст. ст. 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Із долучених до справи документів убачається, що профспілковими органами прийняті рішення про відмову у дачі згоди на звільнення ОСОБА_3 При цьому наведені обґрунтування такої відмови стосуються суперечливості та невідповідності дійсності доказів перебування 10 лютого 2015 року позивача у нетверезому стані. Також профспілкою зазначено, що керівництвом відповідача були порушені права ОСОБА_3, оскільки подані ним письмові заяви про надання відгулу та відпустки не були зареєстровані, за наслідками їх розгляду не було прийнято будь-якого рішення, позивача не було повідомлено про відмову у задоволенні цих заяв.

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду про те, що відсутні підстави вважати, що прийняті з цього приводу профспілковими органами рішення не мали обґрунтування відмови у дачі згоди на звільнення, є передчасними.

Разом із тим, вирішуючи трудовий спір, апеляційний суд не перевірив доводів позивача щодо порушення відповідачем вимоги трудового законодавства при звільненні. При цьому не зробив висновку про те, яке позивач допустив порушення, передбачене ст. 40 КЗпП України для розірвання трудового договору з ініціативи власника - прогул без поважних причин чи поява на робочому місці у нетверезому стані та чи не допустив роботодавець звільнення уже звільненого позивача.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.