Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Факторинг Про" про визнання недійсним договору про надання фінансових послуг факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансової Компанії "Факторинг Про" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2007 року між ним та Акціонерно-комерційним банком "Золоті ворота" (далі - АКБ "Золоті ворота") було укладено договір про надання споживчого кредиту у вигляді кредитної лінії.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищезазначеним договором, 28 грудня 2007 року між ним та банком було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого він передав у іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-9, загальною площею 135,8 кв. м; 2-го поверху № 4-1-:4-16, 3-го поверху № 5-1-:-5-18, ХVІІ, ХVІІІ загальною площею 498,6 кв. м в літ. "А-3", розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Вказував на те, що 29 грудня 2014 року між АКБ "Золоті ворота" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Стандарт" (далі - ПАТ "Комерційний банк "Стандарт") було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з їх невід'ємними частинами, договорами про внесення змін, договорами забезпечення, поруки тощо, відповідно до умов яких ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" отримало права вимоги за вищевказаними договорами.

Звертав увагу на те, що 22 січня 2015 року між ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" (далі - ТОВ "ФК "Факторинг Про") було укладений договір про надання фінансових послуг факторингу за умовами якого, ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" передало ТОВ "ФК "Факторинг Про" право вимоги заборгованості за кредитом в сумі 11 506 355 грн 78 коп., з яких 9 607 757 грн 59 коп. - прострочений кредит, 1 898 598 грн 19 коп. - прострочені проценти, а також право вимоги за договором про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з його невід'ємними частинами договорами про внесення змін, договорами забезпечення (іпотечними, поруки, тощо).

Зазначав, що клієнтом за умовами договору факторингу може бути юридична або фізична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, однак він не є суб'єктом господарювання в розумінні положень чинного законодавства України, тому ТОВ "ФК "Факторинг Про" (як фактор за договором про надання фінансових послуг факторингу) не мав і не має прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання та немає правових підстав для набуття права кредитора та іпотекодержателя за вищевказаним договором про надання споживчого кредиту

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року, укладений між ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" та ТОВ "ФК "Факторинг Про" та визнати недійсним договір відступлення прав за іпотечним договором від 22 січня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.Б. 28 грудня 2007 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсними договір про надання фінансових послуг факторингу та договір про відступлення права за іпотечним договором від 28 грудня 2007 року, укладені 22 січня 2015 року між ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" та ТОВ "ФК "Факторинг Про".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Факторинг Про", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між АКБ "Золоті ворота" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії, терміном до 26 грудня 2008 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 28 грудня 2007 року між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-9, загальною площею 135,8 кв. м; 2-го поверху № 4-1-:4-16, 3-го поверху № 5-1-:-5-18, ХVІІ, ХVІІІ загальною площею 498,6 кв. м в літ. "А-3", розташовані по АДРЕСА_1.

29 грудня 2014 року між АКБ "Золоті ворота" та ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з їх невід'ємними частинами, договорами про внесення змін, договорами забезпечення, поруки тощо, відповідно до умов яких ПАТ "Комерційний банк "Стандарт"" отримало права вимоги за іпотечним договором, що було укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача за договором про надання споживчого кредиту.

22 січня 2015 року між ПАТ "Комерційний банк "Стандарт"" та ТОВ "ФК "Факторинг Про" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу, за умовами якого ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" передало ТОВ "ФК "Факторинг Про" право вимоги: заборгованості за кредитом в сумі 11 506 355 грн 78 коп., з яких: 9 607 757 грн 59 коп. - прострочений кредит, 1 898 598 грн 19 коп. - прострочені проценти, а також право вимоги за договором про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з його невід'ємними частинами договорами про внесення змін, договорами забезпечення (іпотечними, поруки, тощо).

Пунктом 3.1.3. договору про надання фінансових послуг факторингу передбачено право фактора вимагати від банку письмово повідомити боржника про відступлення вимоги фактору шляхом надіслання відповідного повідомлення в строк дев'яносто днів з моменту підписання договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не є суб'єктом господарювання в розумінні положень чинного законодавства України, а отже ТОВ "ФК "Факторинг Про", як фактор за договором про надання фінансових послуг факторингу, не мав права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, не суб'єкта господарювання, та немає правових підстав для набуття права кредитора та іпотекодержателя за договором про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії та іпотечного договору від 27 грудня 2007 року.

Крім того судами зазначено, що ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" не виконало вимоги чинного законодавства України та не повідомило позивача про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 28 грудня 2007 року і права вимоги за основним зобов'язанням.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що позивач надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що договір про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року та договір відступлення прав за іпотечним договором від 28 грудня 2007 року, укладений 22 січня 20015 року між ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" та ТОВ "ФК "Факторинг Про" були укладенні з порушенням норм чинного законодавства України, тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Розділ І книги п'ятої ЦК України (435-15) регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Судами встановлено, що 29 грудня 2014 року між АКБ "Золоті ворота" та ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з їх невід'ємними частинами, договорами про внесення змін, договорами забезпечення, поруки тощо, відповідно до умов яких ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" отримало права вимоги за іпотечним договором, що було укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача за договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року є фактор - ТОВ "ФК "Факторинг Про" та клієнт - ПАТ "Комерційний банк "Стандарт", які є суб'єктами підприємницької діяльності

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним договір про надання фінансових послуг з факторингу з підстав того, що ОСОБА_1 не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на зазначене уваги не звернув не врахував, що клієнтом за вищевказаним договором є ПАТ "Комерційний банк "Стандарт"", тобто юридична особа.

Крім того, визнаючи недійсним договір про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, належним чином не перевірив, чи порушуються оспорюваним договором факторингу права та законні інтереси ОСОБА_1 Встановлення зазначених обставин є необхідним для виконання вимог ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, апостановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансової Компанії "Факторинг Про" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.