Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський міський земельно-кадастровий центр", треті особи: Черкаська міська рада, реєстраційна служба Черкаського міського управління юстиції Черкаської області, про визнання поділу земельної ділянки недійсним, скасування рішення міської ради та державної реєстрації прав на земельні ділянки, передані у власність та оренду, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 01 серпня 2016 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що будинок по АДРЕСА_1 належить на праві власності йому у розмірі 107/200 частини, ОСОБА_4 - 37/100 частини, ОСОБА_5 - 19/200 частини.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15 листопада 1957 року № 1507 за будинком закріплено земельну ділянку площею 600 кв. м. Загальна площа за фактичним користуванням - 1 778 кв. м. Під час розгляду цивільної справи № 712/11564/14-ц за позовом ОСОБА_4 про поділ житлового будинку позивач дізнався, що рішенням Черкаської міської ради від 20 грудня 2013 року № 4-396 ОСОБА_4 надана земельна ділянка площею 370 кв. м у власність та 288 кв. м - в оренду на 5 років, всього: 658 кв. м.

Позивач вважав, що дане рішення прийнято з порушенням положень чинного законодавства та його права на користування земельною ділянкою, внаслідок введення його в оману при нотаріальному посвідченні заяви про поділ земельної ділянки від 05 вересня 2012 року, при приватизації ОСОБА_4 безпідставно збільшила площу належної їй земельної ділянки за рахунок позивача.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просив визнати недійсним поділ земельної ділянки згідно з нотаріально посвідченою заявою від 05 вересня 2012 року; скасувати рішення Черкаської міської ради від 20 грудня 2013 року № 4-396 "Про передачу земельних ділянок безоплатно у власність та оренду ОСОБА_6 по АДРЕСА_1"; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,037 га, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстровану реєстраційною службою Черкаського обласного управління юстиції Черкаської області за ОСОБА_4, реєстраційний номер 342294271101 від 17 квітня 2014 року; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0288 га, кадастровий номер НОМЕР_2, зареєстровану реєстраційною службою Черкського обласного управління юстиції Черкаької області за ОСОБА_6, реєстраційний номер 345246871101 від 23 квітня 2014 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 01 серпня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Установлено, що відповідно до матеріалів квартальної зйомки 1953 року в інвентаризаційній справі на будинок площа земельної ділянки ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 за фактичним користуванням складала 1 778 кв. м на підставі плану на забудову від 26 грудня 1945 року № 2207, виданого Черкаською проектною конторою міськвиконкому без оформлення договору на забудову ділянки. Рішенням міськвиконкому від 15 грудня 1955 року № 963-б затверджено обмір земель у забудованому кварталі № 22-23 м. Черкаси.

02 серпня 1957 року прийнято рішення № 1088 "Про оформлення права власності на домоволодіння АДРЕСА_2". Рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15 листопада 1957 року № 1507 виділено ОСОБА_7 земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 600 кв. м. Договір про надання у безстрокове користування ОСОБА_7 земельної ділянки площею 600 кв. м оформлено 15 січня 1958 року. На його підставі було зареєстроване за ОСОБА_7 право власності на будинок.

На сьогодні власниками будинку є позивач ОСОБА_5 у частці 107/200 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22 липня 1998 року та свідоцтва про право на спадщину від 21 липня 2003 року; ОСОБА_4 - 37/100 частини будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 квітня 2004 року, відповідач ОСОБА_5 - 19/200 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 липня 2003 року.

25 квітня 2012 року ОСОБА_4 звернулась до Черкаської міської ради із заявою про надання земельної ділянки площею 370 кв. м у власність та площею 288 кв. м - в оренду. Рішенням Черкаської міської ради від 14 червня 2012 року № 3-975 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки загальною площею 658 кв. м. Проект землеустрою щодо відведення ділянки розроблений ДП "Міський земельно-кадастровий центр" ТОВ "Черкаський міський земельно-кадастровий центр".

У процесі підготовки землевпорядної документації 06 липня 2012 року підписано акт визначення та погодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 у м.Черкаси суміжними землекористувачами: ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Відповідно до вказаного акта межові знаки співпадають з існуючою огорожею, суміжні землекористувачі претензій при встановленні меж земельної ділянки не заявляють.

05 вересня 2012 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. посвідчено заяву ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_10, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, відповідно до якої вказані особи надали згоду на визначення і погодження площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 - 1 771 кв. м, з яких: площа земельної ділянки ОСОБА_4 - 658 кв. м, площа земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - 1 113 кв. м, що зареєстровано у реєстрі за № 6025-6027.

Рішенням Черкаської міської ради від 20 грудня 2013 року № 4-396 ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,037 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

На підставі свідоцтва про право власності від 17 квітня 2014 року здійснена державна реєстрація вказаних ділянок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 квітня 2014 року.

Відповідно до плану Черкаської регіональної філії центру ДЗК, в даний час у фактичному користуванні співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебуває 1 104 кв. м.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки рішення міськради прийняте без порушень закону, у межах компетенції міської ради, яка здійснює розпорядження земельними ділянками комунальної власності, без порушень прав позивача як суміжного землекористувача.

Проте з висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Будинок перебуває у спільній частковій власності сторін; рішенням апеляційного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про реальний його поділ.

Під будинок у встановленому порядку в 1957 році виділено земельну ділянку площею 600 кв. м в постійне користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЗК Української РСР (1991 року), що була чинною на час набуття позивачем частини у будинку в 1998 році в порядку спадкування, при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Відповідно до положень ст. 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття решти часток будинку в порядку спадкування (2003 та 2004 роки), при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України, що набув чинності з 01 квітня 2004 року, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Аналіз наведених норм законодавства щодо спрямованих на додержання принципу єдності юридичної частки земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди в контексті обставин набуття сторонами у даній справі відповідних часток у праві власності на житловий будинок свідчить, що виділена під будинок в 1957 році земельна ділянка площею 600 кв. м перейшла до вказаних осіб у спільне користування.

Відповідно до змісту ст. ст. 87- 89 ЗК України земельна ділянка співвласників житлового будинку може перебувати у їх спільні сумісній власності. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Законодавством (як чинним на час виникнення спірних правовідносин, так і час вирішення спору) не передбачено можливості передачі частини земельної ділянки спільного користування (або всієї земельної ділянки) у власність одному із співвласників житлового будинку.

Суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень позивача в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх регулює та висновків про відсутність порушень прав позивача як співвласника будинку та користувача земельної ділянки дійшов передчасно.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 01 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.