Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Союзагропромсервіс" про визнання права власності на незавершене будівництво за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Черкаської області від 15 вересня 2016 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ВАТ "Союзагропромсервіс" про визнання права власності на незавершене будівництво.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 квітня 2008 року він придбав у ВАТ "Союзагропромсервіс" об'єкт незавершеного будівництва з послідуючим будівництвом, згідно дозволу Драбівської районної ради народних депутатів № 21 від 17 січня 1990 року, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно акта прийому-передачі майна ОСОБА_3 прийняв у власність об'єкт незавершеного будівництва і подав заяву та пакет документів в бюро технічної інвентаризації смт Драбів Черкаської області, щоб зареєструвати незавершене будівництво. Рішенням реєстратора від 24 червня 2008 року було відмовлено в реєстрації посилаючись на ст. 657 ЦК України, згідно якої договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Позивач зазначав, що неодноразово звертався до ВАТ "Союзагропромсервіс" про укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу незавершеного будівництва, проте відповідач йому відмовляв. Хоча між сторонами існувала біржова угода купівлі-продажу даного незавершеного будівництва. З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати дійсною угоду купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати право власності за ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва з послідуючим будівництвом, яке знаходиться за вищевказаною адресою.

Заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - об'єкта незавершеного будівництва з послідуючим будівництвом, від 18 квітня 2008 року укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ "Союзагропромсервіс" м. Черкаси, вул. Смілянська, 129, який знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_3 право власності на вказаний об'єкт незавершеного будівництва.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 15 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що сторони 18 квітня 2008 року уклали договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва з послідуючим будівництвом згідно дозволу Драбівської районної ради народних депутатів № 12 від 17 січня 1990 року, який знаходиться в смт Драбів, вул. Заводська, 3 Драбівського району Черкаської області. Указаний договір був посвідчений Товарною біржею агропромислового комплексу центральних областей України 18 квітня 2008 року в м. Черкаси.

На підставі вказаного договору ОСОБА_3 було перераховано на рахунок відповідача 108 тис. грн, тобто суму обумовлену сторонами при укладенні договору купівлі-продажу, а відповідач передав позивачеві об'єкт незавершеного будівництва, про що свідчить акт прийому-передачі майна від 22 квітня 2008 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна та відбулося його виконання сторонами, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення зазначеного договору, що є підставою для визнання його дійсним відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення може бути укладено лише в письмовій формі та такий договір є дійсним лише у разі його нотаріального посвідчення, оскільки відсутні докази його нотаріального посвідчення в позові необхідно відмовити. При цьому, виниклий спір зачіпає майнові права та обов'язки ФГ "Степове", в оренді якого перебуває земельна ділянка, на якій розміщений спірний об'єкт нерухомості, проте воно не було притягнуто до участі у справі.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс16.

Установлено, що до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою звернулося ФГ "Степове" на заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2008 року вказуючи на те, що оскаржуваним рішенням порушені його права, як орендаря земельної ділянки, на якій розміщений спірних об'єкт нерухомості.

Відповідно до норм ЦПК України (1618-15) на стадії апеляційного провадження апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення до участі в розгляді справи осіб, які не були залучені судом першої інстанції, то в разі встановлення апеляційним судом порушення судом першої інстанції норм ЦПК України (1618-15) по вирішенню питання щодо складу осіб, апеляційний суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з цих підстав, а позивач вправі повторно звернутися до суду першої інстанції з цими ж позовними вимогами та зазначенням сторін, які повинні брати участь у розгляді справи.

Прийнявши апеляційну скаргу до розгляду та ухваливши нове рішення у справі, апеляційний суд не встановив та не зазначив, яким чином зачеплені права орендаря земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об'єкт нерухомості, вирішенням спору щодо визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, стороною якого орендар не є.

Однак апеляційний суд на вказане уваги не звернув та переглянув рішення суду першої інстанції по суті, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в розгляді справи, при цьому не вказавши, яким саме чином порушені права заявника, навіть не встановивши, чи є заявник орендарем вищевказаної земельної ділянки на момент звернення з апеляційною скаргою.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 15 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.