Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" (далі - ТОВ "Агрофірма "Косівщинська") про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що протягом дії договору оренди відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору оренди, систематично не сплачував кошти за використання належної йому земельної ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема, орендну плату за 2011-2013 роки, яку виплатив лише частково наприкінці 2013 року.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача грошові суми у зв'язку із неналежним виконанням договору оренди землі, а саме: 2 197 грн 27 коп., у тому числі заборгованість з орендної плати в розмірі 1 671 грн 14 коп., 3 % річних в розмірі 99 грн 99 коп., інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 426 грн 14 коп.; розірвати договір оренди землі від 06 січня

2005 року, який укладений між ним та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" та зареєстрований у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України (номер запису в Державному реєстрі земель № 040661302952 від

16 грудня 2006 року) та стягнути з відповідача на його користь витрати на судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Отже, судові рішення в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за орендну плату не оскаржуються, тому в силу ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого 21 січня 2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,7180 га, розташованої на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області.

06 січня 2005 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" був укладений договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_3 надав ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7180 га, яка розташована на території Косівщинської сільської ради.

06 грудня 2006 року вищевказаний договір оренди землі зареєстровано у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що в Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис № 040661302952.

Земельна ділянка була передана позивачем та прийнята відповідачем в оренду згідно із актом приймання-передачі від 07 грудня 2006 року.

Відповідно до умов договору ОСОБА_3 надав вказану земельну ділянку ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" в користування строком на 5 років (п. 8 договору) на умовах сплати товариством орендної плати у розмірі 442 грн, що становить 1,5 % від грошової оцінки землі (п. 10 договору) і яка вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця (п. 12 договору); обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п. 11 договору).

Крім того, п. 14 цього договору визначено, що розмір орендної плати переглядається один раз у два роки, зокрема, в разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, а п. 14а договору передбачає, що у разі несплати орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня в розмірі 0,01 % від невиплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 36 вказаного договору його дія припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною договірних зобов'язань, а також з інших підстав, визначених законом.

01 січня 2009 року між позивачем та відповідачем до вищевказаного договору оренди землі було укладено додатковий договір, який 28 вересня 2010 року зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 041061300886.

У п. 1.2 додаткового договору викладено в новій редакції п. 8 договору оренди землі, строк оренди збільшено до 10 років, а п. 1.3 додаткового договору внесено зміни до п. 9 договору та визначено, що орендна плата вноситься в розмірі 1 083 грн 75 коп. за рік, що становить 3,0 % від нормативної грошової оцінки земельної частки (паю).

Згідно із фіскальним чеком від 27 листопада 2013 року ОСОБА_3 було перераховано 3 472 грн 24 коп. орендної плати за 2011-2013 роки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що орендна плата за 2013 рік була виплачена позивачу своєчасно і у повному обсязі, а орендна плата за 2011 та 2012 роки - із порушеннями визначених договором строків, однак у повному обсязі та з урахуванням інфляційних збитків і пені. Суд вважав, що факт несвоєчасної сплати орендної плати за спірні періоди не може свідчити про систематичне невиконання стороною договору договірних зобов'язань і не є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам ст. 10 ЦПК України про змагальність сторін і ст. 60 ЦПК України про обов'язки доказування і подання доказів.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що відповідач несвоєчасно сплачує орендну плату за землю. Зокрема, ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" сплачено орендну плату за 2011 та 2012 роки у неналежних платіжних періодах, а саме у 2013 році.

Саме по собі поняття "несвоєчасна сплата" означає несплату певної суми коштів у певний строк, зокрема, у даному випадку, у строк, передбачений договором оренди землі.

Так, пунктом 12 укладеного між сторонами договору оренди землі встановлено, що орендна плата вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця, тобто до 30 грудня кожного року дії договору оренди землі.

Згідно із ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У даному випадку такою подією є виплата орендної плати саме до 30 грудня кожного року.

Таким чином, у даному випадку невиконання відповідачем обов'язку сплатити орендну плату у строк, визначений умовами договору, і є несплатою орендної плати.

З матеріалів справи, зокрема фіскального чеку від 27 листопада 2013 року, вбачається, що орендар неодноразово (систематично), протягом двох платіжних періодів підряд (протягом двох років) не сплачував позивачу орендну плату у строк, передбачений умовами договору.

Водночас договором оренди землі передбачено, що платіжним періодом для сплати орендної плати є кожен поточний рік дії договору до 30 грудня.

Орендна плата за 2011-2012 роки сплачена орендодавцю лише у листопаді 2013 року, тобто з порушенням умов договору та норм ст. 129 ЦК України, відповідно до яких договір є обов'язковим для виконання сторонами оренди. При цьому про причину її несплати протягом вказаного періоду відповідач не повідомляв.

Тобто протягом двох років підряд внаслідок систематичної несплати орендної плати позивач значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору оренди, а саме: можливості щороку отримувати орендну плату за користування його земельною ділянкою.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині вимог про розірвання договору оренди, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України не врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, згідно із якою договір оренди землі можливо розірвати лише в разі систематичної несплати орендної плати, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання, та, незважаючи на наявність факту сплати орендної плати за 2011-2012 роки лише у 2013 році, тобто те, що протягом двох років підряд мала місце систематична несплата орендної плати саме у строк, передбачений договором оренди землі (до 30 грудня кожного року), дійшов помилкового висновку про те, що факт несвоєчасної сплати орендної плати за спірні періоди не може свідчити про систематичне невиконання стороною договору договірних зобов'язань і не є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" про розірвання договору оренди землі скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.