Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДК Будкомсервіс" про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДК Будкомсервіс" (далі - TOB "ДК Будкомсервіс") про визнання протиправною діяльність відповідача стосовно ненадання відповіді на його звернення та просив зобов'язати відповідача розглянути звернення від 17 липня 2015 року ЖК № 7 по суті та надати письмову відповідь.

23 листопада 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із клопотанням про залишення без розгляду позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності TOB "ДК Будкомсервіс" стосовно ненадання відповіді на його звернення від 17 липня 2015 року № ЖК7.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року позовну заяву ОСОБА_6 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності стосовно ненадання відповіді на звернення ОСОБА_6 від 17 липня 2015 року № ЖК7 залишено без розгляду.

24 листопада 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про залишення заяви без розгляду, посилаючись на те, що судом після початку розгляду справи по суті в судовому засіданні за клопотанням позивача було допущено у якості належного доказу лист відповідача, який останнім в порушення вимог суду не надано.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, позовну заяву ОСОБА_6 до TOB "ДК Будкомсервіс" про зобов'язання вчинити дії, залишено без розгляду.

В частині стягнення судових витрат відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року в частині відмови у стягненні судових витрат скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою вирішити питання про судові витрати.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому, в силу вимог ст. 335 ЦПК України, не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Постановляючи ухвалу про відмову у стягненні судових витрат з відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що нормами діючого законодавства не передбачено розподіл судових витрат позивача у випадку залишення його позовної заяви без розгляду за клопотанням останнього.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

За правилами ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати на правову допомогу.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні заяви щодо розподілу судових витрат, суди не звернули уваги на те, що вимоги позивача були задоволені відповідачем вже після пред'явлення даного позову, шляхом надання відповіді на його звернення, а відтак висновок про відсутність підстав для стягнення з ТОВ "ДК Будкомсервіс" усіх понесених позивачем судових витрат є помилковим.

За таких обставин постановлені у справі ухвали не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 342 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 335, ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року скасувати в частині стягнення судових витрат скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.