Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виконання зобов'язання за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року,

14 січня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що 22 березня 2014 року він надав ОСОБА_7 у борг 19 800 грн, які остання зобов'язалася повернути до 01 грудня 2014 року.

Посилаючись на те, що своїх зобов'язань за договором позики відповідач не виконала - у зазначений строк позику не повернула, позивач просив стягнути з відповідача 19 800 грн боргу та судові витрати.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 19 800 грн боргу за договором позики, 1 тис. грн витрат на правову допомогу та 365 грн 40 коп. судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України (435-15) .

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати,робити відповідні правові висновки.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у праві № 6-50цс16, яка розглянута ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_6 посилався на те, що згідно з борговою розпискою від 22 березня 2014 року він надав ОСОБА_7 позику у сумі 19 800 грн., яку остання зобов'язалася повернути до 01 грудня 2014 року.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 посилалась на те, що вказаний документ не є борговою розпискою в розумінні приписів ст. 1046 ЦК України, а фактично сума боргу у розписці є сумою залишку нереалізованого нею товару, який поставляв позивач у магазин "Албіна", розташований у с. Тридуби Кривоозерського району, який належить її чоловіку, та борг вона повернула на підтвердження чого надала суду оригінал розписки. Будь-яких грошових коштів від ОСОБА_6 вона не отримувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

Отже, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України), а, по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Із доданої позивачем розписки, складеної 22 березня 2014 року ОСОБА_7 вбачається, що остання бере у борг у ОСОБА_6 19 800 грн та зобов'язується їх повернути до 01 грудня 2014 року (а. с. 3).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач оспорювала вказану розписку з підстав її безгрошовості, у той же час не заперечувала наявність свого боргу у визначеній у розписці сумі перед позивачем за нереалізований нею товар, який поставляв позивач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, установивши, що відбулася заміна боргового зобов'язання за поставлений позивачем товар позиковим зобов'язанням внаслідок укладання договору позики від 22 березня 2014 року, умови якого у визначений сторонами строк відповідач не виконала, кошти позивачу не повернула, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, сторони не заперечували про те, що ОСОБА_7 власноручно написала дві розписки про одне боргове зобов'язання у різний час, тому наявність у неї одного із оригіналів розписок від 22 березня 2014 року (за обставин наявності іншого ідентичного оригіналу розписки у позивача) не свідчить про виконання нею боргового зобов'язання перед позивачем.

Будь-які докази повернення ОСОБА_7 позивачу суму боргу у матеріалах справи відсутні і на наявність таких доказів, окрім наявністю у неї одного із оригіналів розписки від 22 березня 2014 року, не посилається і сама відповідач.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.