Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року,

У жовтні 2015 року публічнеакціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 19 травня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7 тис. грн зі строком дії картки до травня 2011 року.Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконала.

Судовим наказом Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 6 листопада 2008 року з ОСОБА_3 стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 5 480 грн 36 коп., у тому числі тіло кредиту повністю. Однак позичальник не повернула отримані в кредит грошові кошти.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк", уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за процентами, нараховану на прострочену заборгованість закредитом за період з 2жовтня 2012 року до 2 жовтня 2015 року у розмірі 5 399 грн 27 коп.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за процентами за кредитним договором за період з 2 жовтня 2012 року до 2 жовтня 2015 року у розмірі 5 399 грн 27 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, при цьому відповідачем заявлено про застосування положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, що є підставою для відмови в позові.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем здійснено нарахування процентів відповідно до умов укладеного міжсторонами договору та здійснено таке нарахування в межах трирічного строку позовної давності, а саме за три роки до пред'явлення позову. При цьому, оскільки ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, це є підставою для стягнення з неї заборгованості за процентами.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судомпершої інстанції установлено, що 19 травня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7 тис. грн зі строком дії картки до травня 2011 року.

Судовим наказом Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 6 листопада 2008 року з ОСОБА_3 стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 5 480 грн 36 коп., у тому числі тіло кредиту повністю. Однак позичальник не повернула отримані в кредит грошові кошти.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до пп. 3.1.1, 5.3, 5.4 правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3здійснила останній платіж з погашення кредиту 2 жовтня 2008 року, заяву про видачу судового наказу банк подав до суду 9 жовтня 2008 року, судовий наказ прийнято 5 листопада 2008 року, а даний позов пред'явлено до суду 13 жовтня 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Таким чином, ураховуючи те, що представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 45 - 46), суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду, поважних причин пропуску строку не зазначив.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року скасувати, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.