Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду державного майна України про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від

04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від

26 листопада 2015 року в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 02 жовтня 1963 року по 26 березня 2002 року він перебував у трудових відносинах із ВАТ "Содовий завод", яке з вересня 1996 року не виплачувало йому заробітну плату. Постановою господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року ВАТ "Содовий завод" визнано банкрутом. Оскільки ВАТ "Содовий завод" є державним підприємством та заборгованість із заробітної плати є непогашеною, ОСОБА_3 з урахуванням уточнень просив стягнути з Фонду державного майна України 3 256 грн 94 коп. заборгованості із заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день винесення рішення.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності правових підстав покладення на Фонд державного майна України обов'язку виплатити заборгованість юридичної особи ВАТ "Содовий завод" по заробітній платі перед позивачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 працював у ВАТ "Содовий завод" у період з 02 жовтня 1963 року по 26 березня 2002 року.

З 01 вересня 1996 року підприємство припинило виплачувати працівникам заробітну плату.

Згідно з посвідченням від 14 листопада 2001 року ОСОБА_3 має право на отримання від ВАТ "Содовий завод" заборгованості по заробітній платі у розмірі 3 256 грн 94 коп., оскільки на підставі посвідчення комісії з трудових спорів ВАТ "Содовий завод" від 14 листопада 2001 року № 47 стягнуто з ВАТ "Содовий завод" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 256 грн 94 коп.

10 вересня 2013 року колектив працівників ВАТ "Содовий завод" звернувся зі скаргою на невиконання рішень Слов'янського міськрайонного суду.

24 січня 2013 року одержано листа № 11-05-00801 з Фонду державного майна України про те, що станом на 01 січня 2013 року в Реєстрі державних корпоративних прав по Донецькій області обліковується державний пакет акцій у розмірі 100 % статутного капіталу ВАТ "Содовий завод".

10 вересня 2013 року колектив працівників ВАТ "Содовий завод" звернувся зі скаргою на невиконання рішень Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

18 жовтня 2013 року одержано листа Державної виконавчої служби України, про те, що постановою господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 ВАТ "Содовий завод" визнано банкротом.

08 вересня 2015 року отримано листа ліквідатора ВАТ "Содовий завод", згідно з яким виконавчою службою Слов'янського міськрайонного управління юстиції було описано майно цехів заводу, але ці кошти так і не були направлені на погашення боргів по заробітній платі та на підприємство не надходили.

Згідно зі статутом ВАТ "Содовий завод" підприємство засноване відповідно до рішення Фонду державного майна України від 20 грудня 1995 року № 50-АТ шляхом перетворення ДП "Хімпром" у ВАТ "Содовий завод" згідно з Указом Президента України від 26 листопада 1994 року № 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційний майнових сертифікатів" (699/94) .

ВАТ "Содовий завод" є юридичною особою, здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства та статуту, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, має право укладати угоди (контракти), набувати майнових та особистих прав, нести обов'язки, виступати в суді, арбітражному або третейському суді.

За змістом ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що ст. 176 ЦК України закріплює загальну норму про розмежування відповідальності публічно-правових утворень за своїми зобов'язаннями та створених ними юридичних осіб. ЦК (435-15) передбачає загальне правило, згідно з яким держава, інші публічно-правові утворення (АРК, територіальні громади) не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. Ця норма направлена на конкретизацію положень ч. 3 ст. 96 ЦК України.

При цьому, згідно зі ст. ст. 1, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. До повноваження Фонду державного майна України належить погодження мирових угод, планів санації і переліків ліквідаційних мас та змін і доповнень до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу, які перебувають у процесі приватизації.

За змістом ч. 2 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, що засновником ВАТ "Содовий завод" є держава в особі Фонду державного майна України (п. 1.1 Статуту), правовідносини, які склалися між ВАТ "Содовий завод" та Фондом державного майна України, - є правовідносини засновника та створеного ним підприємства, за якими засновник не відповідає за боргами підприємства, а підприємство не відповідає за боргами засновника, а тому суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що посилання позивача на ст. 619 ЦК України є безпідставним, оскільки до спірних правовідносин має застосовуватись трудове законодавство, зокрема КЗпП (322-08) , а додаткова (субсидіарна) відповідальність не може застосовуватись до трудових правовідносин, оскільки виникає лише у разі порушення зобов'язання, якого між сторонами не існувало.

Відповідно до ч. 1 ст. 336 ЦПК України за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.