Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалова Марина Володимирівна, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Шевченко Наталія Вікторівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частку спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати за останнім право власності на земельну ділянку площею 20,0 га, яка розташована на території Новозбур'ївської сільської ради Херсонської області; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 41,17 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Новозбур'ївської сільської ради Херсонської області, видане 30 жовтня 2013 року на ім'я ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_7 посилалася на те, що видане 30 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області МаршаловоюМ.В. на ім'я ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину суперечить змісту заповіту, складеного 13 лютого 2009 року спадкодавцем ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_7, оскільки надано іншому спадкоємцю право власності не на 21,14 га земельної ділянки, а на всю земельну ділянку площею 41,17 га.

Позивач зазначав, що від імені ОСОБА_8 складено два заповіти, про які приватний нотаріус раніше не повідомляв, хоча відповідно до пп. 5.2 п. 5 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись ст. 1254 ЦК України.

Посилаючись на порушення його конституційного права власності, передбаченого ст. 41 Конституції України, та унеможливлення виконання покладеного на нього обов'язку зареєструвати право на спадщину, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що вказані у заповіті на ім'я ОСОБА_3 20,0 га земельної ділянки, розташовані на території Новозбур'ївської сільської ради Херсонської області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не можуть бути розцінені як реально існуюче майно заповідача, оскільки 20,0 га земельної ділянки не визначено установленими межами, певним місцем розташування, відсутні кадастровий номер та визначені щодо неї права.

Крім того, суд визнав безпідставними та необґрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, доводи позивача про те, що ОСОБА_8 заповідав йому частину земельної ділянки площею 20,0 га із земельної ділянки площею 41,17 га.

При новому розгляді справи апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що особистого звернення до нотаріуса від ОСОБА_3 про видачу свідоцтва не було, а тому дійшов висновку, що його звернення до суду з зазначеним позовом є передчасним.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_8, який за життя склад два заповіти:

- заповіт, посвідчений 02 листопада 2006 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області МаршаловоюМ.В. та зареєстрований за реєстром № 4129, відповідно до якого все належне йому майно заповів ОСОБА_9;

- заповіт, посвідчений 13 лютого 2009 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Шевченко Н.В. та зареєстрований за реєстром № 471, згідно з яким він заповів ОСОБА_3 належні йому 20,0 га земельної ділянки, яка розташована на території Новозбур'ївської сільської ради Херсонської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

08 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_8 (а. с. 44).

30 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М.В. видано на ім'я ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 41,17 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на території Новозбур'ївської сільської ради Херсонської області.

10 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом або постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій (а. с. 46).

Згідно відповіді приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалової М.В. від 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 роз'яснено, що для вирішення питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом або відмови у вчиненні вказаної нотаріальної дії, йому або уповноваженій ним особі необхідно особисто з'явитись до нотаріуса та надати оригінали документів, які є підставою для вчинення нотаріальної дії (а. с. 47).

Відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За правилами ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

В п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

З урахуванням наведених положень закону, право на спадщину мають особи, які її прийняли.

Судами установлено, що 08 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто в межах шестимісячного строку.

Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не отримав відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину у вигляді постанови, апеляційний суд залишив поза увагою, що позивач вчасно подав заяву про прийняття спадщини, отже, вважається таким, що прийняв її (ст. 1272 ЦК України), а до суду звернувся саме через неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з видачею приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М.В. свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_4, тобто у зв'язку із тим, що іншому спадкоємцю надано право власності на всю земельну ділянку площею 41,17 га, в той час як відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповіт, посвідчений 13 лютого 2009 року, скасував попередній заповіт лише в частині надання права власності на 20,0 га вказаної земельної ділянки, і ця обставина при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції не перевірялася.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені обставини справи уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів позивача щодо неможливості отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку у розмірі 20,0 га, у зв'язку із видачею свідоцтва на все майно ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_4, та у порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України, ч. 4 ст. 129 Конституції України спір по суті не вирішив, не забезпечивши право позивача на судовий захист, гарантований йому ст. ст. 55, 124 Конституції України та передбачений ст. ст. 3, 4 ЦПК України, а відтак не виконав свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, апеляційним судом не встановлені, його судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.