Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого судді Мороза В.Ф.

Суддів: Донця О.Є.

Голяшкіна О.В.

за участю секретаря судового засідання - Слободян О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції України, товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест", публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі

за позовом Українського консорціуму "Екосорб" (надалі - консорціум)

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі - Інспекція)

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест" (надалі - товариство), проектного інституту Служби безпеки України

про скасування рішення,

У квітні 2016 року консорціум звернувся з позовом про визнання незаконними та скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 15.09.2015 року про реєстрацію акта готовності об'єкта до експлуатації І черга будівництва (1 пусковий комплекс): житловий будинок № 9 (будівельний № 36) по вул.. Коцюбикнського, село Чайки, Києво-Святошинського району Київської області та сертифікату відповідності від 15.09.2015 року № ІV165152581870, виданого товариству; визнання незаконними та скасування рішення Інспекції про реєстрацію акта готовності об'єкта до експлуатації І черга будівництва (2 пусковий комплекс): житловий будинок № 9 (будівельний № 36) по вул.. Коцюбинського, село Чайки, Києво-Святошинського району Київської області та сертифікату відповідності від 17.12.2015 року № ІV165153512854, виданого товариству.

В обґрунтування позову позивач вказав на відсутність в оскаржуваних актах обов'язкових реквізитів, невідповідність проектній документації показників площі житлового будинку в підземній його частині та відсутність вбудованих, вбудовано -прибудованих та прибудованих приміщень достатньої площі, невідповідність поштової адреси об'єкта. Крім того позивач послався на те, що об'єкт було прийнято в експлуатацію за відсутності необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про нього до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 08 червня 2016 року у задоволенні позову відмовив. В обґрунтування рішення послався на відсутність підстав для захисту прав та інтересів позивача у обраний ним спосіб, оскільки оскаржувані акти є актами індивідуальної дії, не поширюються на позивача, не мають безпосереднього впливу на його права та обов'язки, а тому не можуть бути задоволені вимоги про їх скасування.

Апеляційний суд, не погодившись з висновками суду першої інстанції, його рішення скасував та прийняв нове про задоволення позову. Прийняте рішення обґрунтував посиланням на недоведеність відповідачем обґрунтованості та законності прийнятих ним актів. Зазначив, що відповідач не спростував доводів позивача про те, що будівництво фактично завершене не було. Позивач не має можливості виконати договірні зобов'язання перед фізичними особами, набувачами квартир у цих житлових будинках, а останні позбавлені можливості зареєструвати право власності. Наведене свідчить, на думку суду, про порушення прав позивача такими актами.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція та товариство звернулись з касаційними скаргами, у яких,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати, а рішення суду першої інстанцій, висновки якого вважають обґрунтованими та законними, просять залишити в силі.

Крім того з касаційними скаргами звернулись публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та Міністерство оборони України, які участі у справі не приймали. Вважають, що оскаржуваним рішення вирішено питання про їх права та обов'язки. Міністерство оборони України вказує на придбання квартир та проведення їх подальшого розподілу між військовослужбовцями та членами їх сімей, а Державний ощадний банк України, зокрема, обґрунтовує це тим, що в забезпечення кредитних зобов'язань, в іпотеку банку були передані спочатку майнові права на квартири в об'єкті будівництва, а в подальшому, після завершення будівництва та проведення державної реєстрації прав власності - самі квартири, як об'єкти нерухомого майна. Просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову першої - залишити в силі.

Позивач рішення суду апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Судова колегія вбачає підстави для часткового задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.08.2013 року між Консорціумом та товариством (третя особа) був укладений договір про зміну замовника будівництва, за умовами якого останньому були передані всі права та обов'язки замовника будівництва об'єктів, щодо яких в подальшому були прийняті оскаржувані акти, у тому числі, права оренди земельної ділянки, які реалізуються шляхом переукладення товариством договору оренди земельної ділянки, права на всю проектну і технічну документацію, яка була отримана консорціумом, права власності на будівельні матеріали, права на звернення та отримання від будь-якого державного чи іншого органу дозволів, ліцензій погоджень та інших документів, потрібних для будівництва об'єкта, введення його в експлуатацію, оформлення правовстановлювальних документів на завершене будівництво об'єкта містобудування, права на укладення договорів спрямованих на будівництво, права на організацію, контроль та виконання всіх будівельних та інших робіт в обсягах, визначених проектно-кошторисною документацією, права на відчуження, заставу, інше розпорядження чи обтяження об'єкту містобудування тощо. З дати укладення договору відповідно до пункту 5 консорціум припиняє свій юридичний статус замовника будівництва об'єкта містобудування, але продовжує виконання зобов'язань за укладеними з фізичними особами договорами. Відповідно до Додаткового договору № 1 від 28.08.2013 року між консорціумом та товариством після завершення товариством будівництва І черги об'єкта містобудування та введення його в експлуатацію, товариство передає консорціуму відповідні площі у першій черзі об'єкта містобудування за актом приймання-передачі для подальшої їх передачі фізичним особам відповідно до пунктів 4.2-4.5 цього додаткового договору з метою виконання консорціумом своїх зобов'язань перед фізичними особами.

Інспекцією 15.09.2015 року на підставі заяви товариства про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта видано сертифікат серії № ІV165152581870, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (1 пусковий комплекс): житловий будинок № 9 (будівельний № 36) по вул.. Коцюбинського, село Чайки, Києво-Святошинського району Київської області проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

17.12.2015 року на підставі відповідної заяви товариства та доданих документів Інспекцією видано сертифікат серії № ІV165153512854, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (І черга будівництва житловий будинок № 9 (будівельний № 36) по вул.. Коцюбинського та дитячий ясла-садок на 110 місць масиву високо поверхової секційної житлової забудови в с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області (2 пусковий комплекс - вбудовані нежитлові приміщення) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Суд вважає, що судові рішення, прийняті у цій справі не у повній мірі відповідають вимогам статті 159 КАС України щодо обґрунтованості та законності.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтувавши прийняте рішення посиланням на недоведеність відповідачем правомірності прийнятих ним актів, не встановив фактичних обставин щодо невідповідності проведеного будівництва проектній документації, його незавершеності, відсутності інженерного забезпечення, мережі зв'язку та сигналізації тощо, не перевірив таких обставин та не підтвердив їх належними та допустимими доказами.

Покладання частиною другою статті 71 КАС України обов'язку на відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність прийнятого ним рішення чи вчиненої дії не звільняє суд від обов'язку з'ясування обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги або які мають інше значення для вирішення справи та перевірки їх відповідними доказами.

Суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що у справах щодо оскарження актів індивідуальної дії відповідним правом наділені лише особи, щодо яких вони прийняті та прав і обов'язків яких вони безпосередньо стосуються. Відповідна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, у тому числі у постановах від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15) від 24 червня 2014 року (справа № 21-231а14).

При цьому судова колегія вважає недостатнім для висновку про порушення прав позивача оскаржуваними актами посилання суду апеляційної інстанції на неможливість виконання позивачем власних зобов'язань. Участь позивача у зобов'язальних правовідносинах обумовлює особливості захисту порушених у них прав, що визначаються цивільно-правовими засобами.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта відповідно до частини п'ятої статті 39 Закону є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

За правилами частини четвертої цієї статті рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката приймається органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

У справі розглянуті вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Інспекції про реєстрацію акта готовності об'єкта до експлуатації та сертифікатів відповідності.

У той же час суди не перевірили позовні вимоги на предмет їх відповідності законодавству, зокрема не з'ясували яким чином виражене рішення інспекції про реєстрацію акта готовності об'єкта, його наявність, не визначили форму та зміст такого рішення, як ненормативного акту, що передбачає конкретні приписи. Не звернули увагу на те, що за твердженням інспекції рішення про реєстрацію акта готовності об'єкта не приймалось, а його прийняття законом не передбачено.

За змістом частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою у тому числі для оформлення права власності на нього.

Частиною другої статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та його прийняття до експлуатації, якщо це передбачено законом. А якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, воно виникає з моменту державної реєстрації.

Характеризуючи ненормативні правові акти, Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (v007p710-0г) (справа N 1-9/2009) їх визначив як такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

На неможливість забезпечення реального захисту прав оскарженням актів індивідуальної дії, які вичерпали свою дію та на підставі яких виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, вказував Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2014 року (справа № 21-405а14).

Отже правове значення для вирішення справи має також встановлення обставин набуття та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у зв'язку з прийняттям в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту. Відповідних обставин судами не з'ясовано та не встановлено. Водночас касаційні скарги осіб, які не приймали участь у справі обґрунтовані набуттям та оформленням прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Наведене дає підстави для висновку про прийняття оскаржуваних рішень за неповно встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія

Касаційні скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції України, товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест", публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Міністерства оборони України задовольнити частково

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.