Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради про зобов'язання видати ордер, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1995 року постійно проживає, а з 21 жовтня 1999 року - зареєстрована в АДРЕСА_1. Вказаний будинок відносився до відомчого житлового фонду відкритого акціонерного товариства "Київський завод художнього скла" (далі - ВАТ "Київський завод художнього скла"), де вона працювала з 07 вересня 1990 року до 27 серпня 2002 року.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 жовтня 2003 року № 1928 "Про прийняття-передачу відомчого житлового фонду, зовнішніх інженерних мереж, об'єкта комунального призначення, обладнання об'єктів енергопостачання та об'єктів соціальної інфраструктури ВАТ "Київський завод художнього скла"" змінено статус будинку на житловий.

Оскільки з 08 грудня 2004 року вона перебуває на квартирному обліку, неодноразово зверталася до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації з заявами про видачу ордеру на кімнату АДРЕСА_2, проте отримала відмову, відповідно до вимог ст. ст. 9, 52, 53 ЖК УРСР просила зобов'язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію видати на її ім'я ордер на кімнату АДРЕСА_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади згідно з цим Законом місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання, а саме: а) залишити цілісний майновий комплекс у статусі "гуртожиток" та дозволити приватизацію його житлових і нежитлових приміщень. У цьому випадку здійснюється приватизація приміщень гуртожитку його законними мешканцями згідно з цим Законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив з того, що на час розгляду справи житловий будинок, який використовується як гуртожиток, по АДРЕСА_1 не включений до переліку додатку "Перелік гуртожитків міста Києва, що є об'єктами комунальної власності територіальної громади міста Києва, які залишено у статусі "гуртожиток" та надано дозвіл на приватизацію їх жилих приміщень" до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 р. № 596/7933 (ra0596023-12) "Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва".

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про безпідставність вимог позивача про зобов'язання відповідача видати ордер на займане нею жиле приміщення, оскільки вони не ґрунтується на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до п. 3 рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року "Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва", яким районним у місті Києві державним адміністраціям було делеговано право видачі ордерів на жилі приміщення в гуртожитках мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, є необґрунтованими з наведених вище підстав.

Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судами при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.