Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 травня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 1986 року по 1991 рік на роботах в зоні іонізуючого випромінювання її здоров'ю завдано шкоду, внаслідок чого вона отримала 2 групу інвалідності (довічно). Вказувала на те, що відповідно до ст. 1189 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) вона має цивільне право на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров'я на роботах з ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС. Станом на березень 2016 року управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області не виплатило їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2013 рік за шкоду заподіяну здоров'ю під час ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а виплатило лише частково у розмірі 120 грн.

З урахуванням наведеного, позивачка просила стягнути з управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області на її користь шкоду у розмірі 6 770 грн, пов'язану з невиплатою щорічної допомоги на оздоровлення за 2013 рік у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як інваліду 2 групи.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 18 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 травня 2016 року, у відкритті провадження у даній справі відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у ОСОБА_3 виник публічно-правовий спір із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 просила стягнути з управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області на свою користь 6 770 грн як шкоду, пов'язану з невиплатою щорічної допомоги на оздоровлення за 2013 рік у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, передбаченому

ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як інваліду 2 групи.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (ст. 17), Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) (ст. ст. 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Згідно з п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник із позовних вимог, які ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність, тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Ураховуючи положення ст. 1 ЦПК України та ст. 2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Таким чином, суду першої інстанції слід перевірити, чи підлягає розгляду зазначений позов у порядку цивільного судочинства, оскільки міститься спір про право цивільне, а саме: про відшкодування шкоди.

Отже, передчасно вважаючи, що спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суди допустили порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись ст.ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.