Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.

суддів: Охрімчук Л.I.

Лихути Л.М.

Левченка Є.Ф.

Сеніна Ю.Л.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Київське міське бюро інформації, технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що зазначена квартира хоча і була придбана ним під час шлюбу з відповідачкою, однак за рахунок його власних дошлюбних коштів, отриманих ним від продажу іншої квартири, яка належала йому на праві приватної власності.

ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом про поділ зазначеної квартири, як спільного сумісного майна подружжя.

Зазначала, що спірна квартира придбана ними в період шлюбу за їх спільні кошти. Просила провести її поділ з урахуванням інтересів дитини.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2006 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні зустрічних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове про задоволення заявлених нею позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Встановлено, що 30 березня 2001 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ трест "Київміськбуд" інвестиційний договір НОМЕР_1, а 26 березня 2002 року повністю сплатив кошти - 132 670 грн. за цим договором на будівництво двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, отримавши 7 червня 2002 року свідоцтво про право приватної власності на цю квартиру.

IНФОРМАЦIЯ_1 сторонами зареєстровано шлюб, від якого 3 липня 2003 року народилася дочка ОСОБА_3.

22 листопада 2003 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_2, за яким ціна продажу зазначеної квартири становить 132 700 грн.

21 листопада 2003 року ОСОБА_2 укладено з Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Столиця" договір довірчого управління, предметом якого було зарахування коштів довірителя на поточний рахунок управителя з метою інвестування їх у будівництво чотирьохкімнатної квартири для довірителя.

На виконання умов цього договору, після сплати довірителям повної вартості квартири - 475 800 грн., зазначена квартира, 17 травня 2005 року була передана ОСОБА_2, а 22 червня 2005 року їй видане свідоцтво про право приватної власності і здійснена державна реєстрація цієї квартири.

Вирішуючи на підставі ст. 57 СК України (2947-14) спір сторін щодо квартири, набутої ОСОБА_2 під час шлюбу за договором довірчого управління від 21 листопада 2003 року, на яку нею 22 червня 2005 року отримано свідоцтво про право приватної власності, суд виходив із доведеності факту належності даної квартири ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності та відсутності підстав для її поділу як спільного сумісного майна подружжя.

При цьому суд вважав доведеним факт придбання ОСОБА_1 спірної чотирьохкімнатної квартири за рахунок його особистих коштів 110 000 доларів США, отриманих від продажу двохкімнатної квартири, яка є його дошлюбним майном.

Між тим до зазначених висновків суди дійшли з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, вирішить справу згідно із Законом, що підлягає застосуванню до правовідносин сторін.

Всупереч зазначеній нормі та в порушення процесуальних норм права - ст.ст. 57, 59, 60, 63, 64, 214, 215 ЦПК України (1618-15) суд не встановив дійсний характер правовідносин сторін; підстави заявлених ними вимог; факти, які підлягали встановленню та не дав оцінку доказам, наданим сторонами, з дотриманням принципу допустимості; не навів мотивів, з яких виходив, відхиляючи частину наданих доказів та не обгрунтував доведеність встановлених ним певних фактів, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до змісту ст. 60 СК України (2947-14) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, якщо не доведене протилежне.

Майно, набуте дружиною, чоловіком до шлюбу є особистою власністю кожного із них. Якщо у придбання майна подружжя вкладені крім спільних коштів і кошти, отримані від реалізації особистого майна одного з подружжя, то при доведеності даного факту частка у спільному майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою власністю (частини 1, 7 ст. 57 СК України (2947-14) ).

Виходячи з положень ст. 60 ЦПК України (1618-15) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім встановлених ст. 61 цього Кодексу випадків.

Зробивши висновок про придбання ОСОБА_1 спірної квартири виключно за його особисті кошти, суд послався на показання свідків, розписку ОСОБА_4 від 22 листопада 2003 року про придбання ним двохкімнатної квартири у ОСОБА_1 за 110 000 доларів США, пояснення позивача про внесення ним цих коштів на рахунок Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Столиця".

При цьому, всупереч вимогам ст.ст. 57, 59, 60, 213, 215 ЦПК України (1618-15) , суд не взяв до уваги договір купівлі-продажу від 22 листопада 2003 року, за змістом якого продаж здійснено за 132 700 грн., так і дві інші розписки (одна з яких нотаріально посвідчена) ОСОБА_4, про придбання ним квартири за ціною, зазначеною в договорі (а.с. 39, 52, 143).

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження факту внесення 22 листопада 2003 року ОСОБА_1 коштів на рахунок страхової компанії "Столиця".

Визнаючи за ОСОБА_1 право приватної власності на спірну квартиру, суд залишив поза правовою оцінкою свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_2 щодо визнання спільним майном квартири, придбаної ОСОБА_1 до шлюбу за інвестиційним договором від 30 березня 2001 року, суд не з'ясував правові підстави цих вимог, а відтак, відмовляючи у їх задоволенні не зазначив у рішенні правову норму, яка стала підставою для такої відмови.

Не встановивши правової підстави цієї вимоги, суд не окреслив межі з'ясування фактичних обставин, які мають значення для вирішення зазначених вимог і не встановив характер правовідносин, які випливають з цих обставин.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) , оскільки судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2006 року і ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.